Розділ «Частина четверта»

Але ніхто не вийшов.

Ще за чверть години за вікнами будиночка вже не диміло.

Харрі підійшов та прочинив двері. Кашляючи, востаннє обдивився все всередині. Даремно витратив газ. Недбале марнотратство казенного майна. От чорт!

Коли він ішов до катера, вже стемніло так, що він зрозумів: дорогою назад йому доведеться нелегко. Він відв’язав канат, піднявся на борт і взявся за стартер. У голові промайнула думка, що він не спить уже другу добу, зранку нічого не їв, змокнув до кісток і даремно мотався до цього грьобаного Бергена? Так що коли мотор зараз не заведеться, він нашпигує ліс шістьма шматками свинцю 38-го калібру і вирушить назад уплав. Він уже зібрався дати малий хід, аж раптом побачив її.

Катрина у сірому светрі та чорній спідниці стояла прямо перед ним на трапі, що вів на нижню палубу.

– Руки вгору, – промовила вона не надто впевнено, але чорний револьвер, наставлений на Харрі, не полишав сумнівів у серйозності її намірів. – Якщо не вчиниш, як я скажу, вистрелю тобі в живіт, знерухомлю, а потім у голову. Але почну, звісно, з живота…

Револьвер пересунувся нижче. Харрі випустив важіль і підняв руки над головою.

– Назад, будь ласка, – сказала вона.

Вона піднялася сходами, і Харрі знову помітив, як у її очах грає вогонь. Так само він вигравав, розлітаючись іскрами, коли вони прийшли заарештовувати Беккера, а ще коли розмовляли у барі «Фенрис». Харрі позадкував, поки не вперся ногами у сидіння.

– Сядь. – Катрина ввімкнула мотор.

Харрі плюхнувся прямо на вудочку й відчував, що штани його геть змокли.

– Як ти мене знайшов? – запитала вона.

Харрі знизав плечима.

– Кажи, – зажадала вона й знову підняла пістолет. – Я страшенно цікава, Харрі, ти ж знаєш.

– Ну… – Харрі намагався прочитати хоч щось на її блідому виснаженому обличчі. Неможливо: обличчя цієї жінки не належало Катрині Братт, яку він знав. Гадав, що знав. – У кожного своя логіка. Малюнок. Правила гри.

– І що? Яка у мене логіка?

– Накреслити напрямок і побігти у протилежний бік.

– Он як?

Харрі відчував вагу револьвера у своїй кишені. Він трохи підвівся, відсунув вудочку й поклав праву руку на сидіння.

– Ти пишеш лист від імені Сніговика, надсилаєш його мені, а сама за два тижні з’являєшся у Поліцейському управлінні Осло. Перше, що ти мені сказала: Хаген віддав наказ, щоб я тебе ввів у курс справи. Але Хаген такого не говорив.