Розділ «Частина четверта»

– Завжди до послуг.

– Ну що ж, мені час телефонувати нашому шефу та начальнику Головного управління. А поки що попереджаю вас із Гольмом: тримайте рот на замку. Як вважаєш, Стьоп стане про все це патякати?

– Навряд, – криво посміхнувся Харрі. – У нього все пальне вийшло.

– Яке ще пальне?

– Цілісність особистості.

Була десята ранку. У вікно кабінету Харрі бачив, як бліде нерішуче світло дня блукає дахами будинків по-недільному тихого району Грьонланн. Минуло вже шість годин після того, як Катрина Братт зникла з квартири Арве Стьопа, а пошуки все ще нічого не дали. Вона, звісно, могла залишитися в Осло, але оскільки до втечі напевне готувалася, то могла зараз бути дуже далеко. А в тому, що вона готувалася, Харрі не сумнівався.

Так само, як і в тому, що Катрина Братт і була Сніговиком.

По-перше, тому є очевидні підтвердження: лист та спроби вбивства. Але головне, тепер стало зрозуміло, звідки відчуття, що за ним спостерігають, що хтось проник у його життя. Газетні вирізки на стіні, звіти про хід розслідування. Вона привчила його до того, що передбачає кожен його крок, змусила звикнути до неї, і тепер її вірус живе у нього в крові, у нього в голові.

Він почув, як хтось увійшов, але не поворухнувся.

– Ми відстежили її мобільний, – пролунав голос Скарре. – Вона тепер у Швеції.

– Он як?

– На центральній станції сказали, що сигнал надходить з півдня. Місцезнаходження та швидкість відповідають копенгагенському експресу, який виїхав з Осло п’ять хвилин на сьому. Я розмовляв з поліцією Хельсингборга, їм потрібен офіційний запит для затримання. Поїзд там буде за півгодини. Що робимо?

Харрі повільно кивнув, відповідаючи власним думкам. Мимо вікна майнула чайка, в останній момент чомусь змінивши напрямок польоту та зрізавши кут над деревами в парку. Певне, побачила щось. Або просто передумала. Людина теж так може. О шостій ранку на вокзалі в Осло.

– Харрі! Вона так до Данії дістанеться, якщо ми не…

– Попроси Хагена переговорити з Хельсингборгом. – Харрі різко повернувся й схопив піджак із вішалки.

Скарре стояв і нерозуміюче дивився вслід старшому інспектору, який швидко йшов геть коридором широкими впевненими кроками.

Сержант Урьо, який чергував в арсеналі Поліцейського управління, здивовано подивився на збудженого старшого інспектора і повторив:

– ЦС? Газові, чи що?

– Дві коробки, – відповів Харрі, – і пачку патронів для револьвера.

Сержант нерішуче застиг біля дверей арсеналу. Цей Холе, звісно, давно вже сам не свій, це зрозуміло, але щоб сльозогінний газ?…