Розділ «Частина четверта»

Заледве Арве Стьоп устиг перелити свою заражену сперму, як дверний дзвіночок сповістив про те, що до крамниці хтось зайшов. Він спробував вивільнитися, але Сильвія Оттерсен тільки міцніше вчепилася в нього. Він вирвався й різко натягнув штани. Сильвія поправила легку спідницю й пішла до покупця. Арве Стьоп метнувся до полиці з дрібничками і, повернувшися спиною, застебнув штани. Позаду чоловічий голос вибачався за те, що спізнився, бо не міг знайти місця для парковки, а Сильвія різко відповідала, що він мав про це подумати заздалегідь: літні відпустки у розпалі, всі на машинах, тепер вона запізнюється на зустріч до сестри, отож нехай він сам займеться з покупцем.

– Чи можу я вам допомогти? – почув Арве Стьоп у себе за спиною чоловічий голос.

Він обернувся й побачив кістлявого чоловіка з неприродно великими очима за круглими скельцями окулярів. З коміра фланелевої сорочки стирчала довга шия – чоловік нагадав Стьопу лелеку.

Стьоп побачив, як Сильвія вийшла з крамниці. Спідниця трохи задерлася, і було видно краплі, що стікали по колінах та залишали мокрі сліди. До нього дійшло: вона знала, що це горохове опудало, судячи з усього, її чоловік, мало ось-ось з’явитися. Тобто вона хотіла, щоб він їх застукав.

– Дякую, не треба, – відповів Арве Стьоп і попростував до дверей.

Арве Стьоп іноді намагався уявити собі, яка була б його реакція, якби він дізнався, що котрась із них завагітніла. Наполягатиме він на аборті чи, навпаки, на тому, щоб залишити дитину? Єдине, у чому він був упевнений, – що таки наполягатиме на чомусь: дозволяти приймати рішення комусь, крім себе, не в його правилах.

Бірта Беккер казала, що запобігати вагітності їм зовсім не обов’язково, бо дітей у неї бути не може. І от коли три місяці по тому вона, сяючи, повідомила йому про вагітність, він зрозумів, що дитину вона неодмінно хоче народити, і в паніці негайно почав наполягати на протилежному.

– У мене знайомий лікар у Швейцарії, – сказав він. – Ніхто ні про що не дізнається.

– Це ж мій шанс стати матір’ю, Арве. Лікар сказав, що все сталося якимось дивом і навряд чи повториться.

– Ані тебе, ані дитини я ніколи не побачу. Ти чуєш?

– Дитині потрібен батько. Та затишний дім.

– Від мене ти не отримаєш ані того, ані іншого. Я – носій небезпечної хвороби, ти розумієш?

Бірта розуміла, але оскільки була дівчиною простою, розважливою та ще й мала батька-акоголіка і матір-неврастенічку, з раннього віку звикла турбуватися про себе самостійно, тож зробила, що було в її силах. А саме – здобула дитині батька та затишний дім.

Філіп Беккер не міг повірити своєму щастю, коли ця красуня, за якою він так трепетно та безнадійно упадав, раптом поступилася й погодилася стати його дружиною. І саме тому, що він ще не повірив остаточно, зерно сумніву впало на сприятливий ґрунт. Але тієї миті, коли їй вдалося його переконати, що вона завагітніла від нього – усього за тиждень після того, як підпустила до себе, – сумнів було поховано, і досить глибоко.

Коли Бірта зателефонувала Арве Стьопу й сказала, що Юнас з’явився на світ схожим на нього як дві краплі води, той так і застиг із слухавкою біля вуха, дивлячись у простір. Потім попросив фотографію й отримав її – поштою, а ще за два тижні, як вони й домовилися, Бірта сиділа в кафе з Юнасом на руках та обручкою на пальці, а Арве за сусіднім столом удавав, що читає газету.

Наступної ночі він метався серед простирадл без сну та все думав про свою хворобу.

Перевірити треба було таємно, причому підключити такого лікаря, який точно триматиме язик за зубами. Іншими словами, цього слабака та підлабузника, цю жалюгідну подобу хірурга з керлінг-клубу, – Ідара Ветлесена.

Він зв’язався з Ветлесеном, який тоді працював у клініці «Марієнлюст». Жалюгідна подоба хірурга погодилася: і на те, щоб узяти гроші, і на те, щоб вирушити до Швейцарії, де щороку кращі експерти з хвороби Фара збиралися на семінари і ділилися останніми досягненнями та даними досліджень.

Перший аналіз Юнаса нічого не показав, але Ветлесен сказав, що перші симптоми з’являються у досить зрілому віці (сам Арве Стьоп прожив без них аж до сорока). Стьоп наполягав, щоб хлопчика обстежували щороку.

Минуло два роки відтоді, як він побачив, як стікала по ногах Сильвії Оттерсен його сперма, коли вона залишала свою крамницю. Він їй відтоді більше не телефонував, ну й вона йому теж. А потім… Коли вона зателефонувала, він негайно відповів, що їде на дуже важливу зустріч, але Сильвія була лаконічною. У кількох словах вона повідомила: сперма, вочевидь, витекла з неї не вся, отож народилися близнючки, чоловік вважає, що це його діти, а їхній крамниці «Смак Африки» потрібен добровільний спонсор.