Розділ «Частина четверта»

Він оглянув її з голови до ніг і навіть прикинув усі можливості – це інколи підстьобувало його хтивість, – але ерекція згасла, і він відкинув ці думки.

– Вибачте, я не встиг вас попередити, – сказав він. – Мене терміново викликали на зустріч.

– На зустріч? – перепитала вона, навіть не роблячи спроби приховати розчарування.

– Кризова ситуація. Я вам зателефоную.

Він стояв біля дверей, слухаючи, як двері ліфта прочинилися і зачинилися знову. А потім розреготався. Адже тепер він навряд чи зустріне темноволосу красуню з першого ряду.

За годину Стьоп побачив Сильвію знову. Він саме пообідав на самоті, купив новий костюм, який відразу одягнув, і зо два рази пройшовся мимо крамниці «Смак Африки», що у цей час ховалася у затінку, осторонь від спекотного сонця. На третій раз зайшов усередину.

– Повернулися? – посміхнулася Сильвія Оттерсен.

Як і годину тому, вона була сама у своїй темній крамниці.

– Мені сподобалися подушки, – збрехав він.

– Так, вони симпатичні, – відповіла вона і провела рукою по штучній шкірі «під антилопу».

– А що іще ви можете мені показати? – усміхнувся він.

Вона поклала руку на стегно:

– Дивлячись, що вам цікаво.

Він відповів, відчуваючи, як тремтить голос:

– Я б поглянув на те, що ти ховаєш під спідницею…

І він навально накинувся на неї в задній кімнаті – вона навіть не потурбувалася зачинити двері крамниці.

Арве Стьоп скінчив майже відразу. Небезпека забороненого сексу теж підстьобувала його хтивість.

– Мій чоловік торгує в крамниці по вівторках та середах, – попередила Сильвія Оттерсен, коли він уже йшов. – Як щодо четверга?

– Можливо, – відповів він, роздивляючись свіжу пляму на новому костюмі.

Коли Бірта зателефонувала, сніжні пластівці в паніці кружляли над офісними будівлями на Акер-Брюгге. Вона сказала: «Мабуть, ви дали мені візитну картку, щоб я з вами зв’язалася». Траплялося, Арве Стьоп запитував себе, навіщо йому всі ці жінки, усі ці телиці, злягання, схожі на ритуальну капітуляцію. Хіба мало перемог він отримав за своє життя? Може, в ньому говорить страх старості, йому здається, що, занурюючись у водоверть цих дівиць, він зможе вкрасти собі трохи їхньої молодості? І звідки цей дикий темп, наче він веде битву за врожай? Може, це через хворобу, яка жила в ньому? Адже він розумів, що колись він перестане бути самим собою? Відповідей на ці запитання в нього не було. Та й навіщо вони йому? Того ж вечора він уже дослухався до низьких, майже чоловічих стогонів Бірти, яка билася головою об картину Герхарда Ріхтера, куплену ним у Берліні.