Розділ «Частина четверта»

– Гм. А чому ви примчали до мене?

– Не знаю, – відповів Беккер.

Харрі чекав.

– Я… Мені треба було щось зробити… – Професор затнувся, але змусив себе продовжити: – Я тепер зовсім сам. Моє життя віднині зовсім не має сенсу. Якби той пістолет був справжнім…

– Е, так не годиться, – перервав його Харрі. – Женіть цю думку. Що більше про це думаєш, то більше вона здається привабливішою. Але ви забуваєте одну річ. Навіть якщо життя втратило для вас сенс, ви ще потрібні іншим. Наприклад, Юнасу.

– Юнасу? – пирхнув Беккер. – Цьому зозуленяті? Гнати думку про… Вас цього навчають у вашій Поліцейській школі?

– Ні, – відповів Харрі.

Вони подивилися один на одного.

– Гаразд, – сказав Беккер. – У будь-якому разі ви тепер знаєте.

– Спасибі, – подякував Харрі.

Беккер пішов, а Харрі все сидів та похитував головою, не помічаючи, що вода закипіла, чайник вимкнувся, а червоний вогник під кнопкою давно згас.

Розділ 23

День дев’ятнадцятий. Мозаїка

О сьомій ранку, коли небо приховали сірі хмари, Харрі піднявся на сьомий поверх будинку у Фрогнері. Валянок залишив двері незамкненими, і коли Харрі увійшов, він сидів на дивані з пультом від телевізора в руці, поклавши ноги на зелений журнальний столик. На екрані була якась цифрова мозаїка.

– Пиво будеш? – запитав Валянок і кивнув на свою пляшку. – Адже субота.

Харрі здалося, що сморід від ніг Валянка висить у повітрі, наче дим. Обидві попільнички були повні недопалків.

– Ні, дякую, – відмовився Харрі й сів. – Ну?

– Ну! У мене була тільки одна ніч. – Валянок зупинив DVD-плеєр. – Зазвичай я витрачаю на це хоча б кілька днів.

– Ця людина – не професійний гравець у покер, – нагадав Харрі.

– Не скажи, – заперечив Валянок і відсьорбнув з пляшки. – Блефує він краще за багатьох покеристів. Ось, до речі, місце, де ти ставиш йому запитання, на яке умисно очікуєш отримати брехливу відповідь. Так?