Розділ «Частина четверта»

– Знаєш, це все ненауково, те, чим ми тут займаємося, – сказав Валянок. – Я вважаю, поганих карт у нього нема. У перші секунди, після того як ти поставив запитання, він тримав долоні на передпліччях, тобто збирався сказати правду, але в той же час його ніздрі розширилися, себто у нього був стрес. А потім він подумав, сховав руку і давай брехати.

– Точно, – згадав Харрі. – І це означає, що він щось приховує, адже так?

Валянок стулив губи, показуючи, що питання делікатне:

– Це також може означати, що він збирався сказати неправду, знаючи, що про це здогадаються. Щоб приховати правду, яку насправді міг виказати.

– Що ти маєш на увазі?

– Коли професійні покеристи отримують гарну карту, замість того щоб просто підвищити ставки, вони підвищують їх, одночасно виказуючи слабкі сигнали, що буцімто блефують. Саме для того, щоб недосвідчені гравці подумали, що вони викрили блеф, і пішли на серйозне підвищення ставок. Приблизно так це виглядає. Подвійний блеф.

Харрі повільно кивнув:

– Ти це до того, що він хоче, аби я подумав, буцімто йому є що приховувати?

Валянок подивився на порожню пляшку пива, перевів погляд на холодильник, зробив не надто щиру спробу підвестися з дивана і зітхнув:

– Я ж казав, це все ненауково. Ти не міг би…

Харрі підвівся, підійшов до холодильника. Вилаявся подумки. Коли він телефонував Уді, то, звісно, знав, що вони напевне приймуть його пропозицію взяти участь у програмі. А ще він знав, що йому вдасться безперешкодно поставити Стьопу пряме запитання – такий був формат передачі – і що камера показуватиме того, хто відповідає, так званим ближньосереднім планом, тобто тільки верхню частину тіла. Усе це чудово підходило для аналізу Валянка. І все одно їм не пощастило. Адже це була остання соломинка, останнє місце, куди ще міг впасти промінь світла. Решта тонула в темряві. Можливо, попереду було ще років десять руху навпомацки, надій на прорив, на випадок, на помилку ворога.

Харрі роздивлявся вишикувані, як на парад, пивні пляшки в холодильнику, їх стрункі ряди дивно контрастували з безладом, що панував у кімнаті. Він трохи забарився. І взяв дві пляшки. Вони приємно холодили долоні. Дверцята холодильника повільно поповзли на місце.

– Єдине місце, де я з упевненістю можу сказати, що Стьоп бреше, – подав з дивана голос Валянок, – це коли він каже, що у нього в родині нема випадків божевілля або інших серйозних спадкових захворювань.

Харрі устиг виставити ногу і не дав холодильникові зачинитися. Світло холодильника відбивалося в темному вікні, на якому не було завісок.

– Продовжуй, – сказав він.

І Валянок продовжив.

За двадцять п’ять секунд Харрі був уже в низу сходів, а Валянок майже допив пиво, яке йому сунув Харрі.

– Так, Харрі, – пробурмотів Валянок собі під ніс, – тут ось іще що. Коли Боссе запитав тебе, чи не чекаєш ти на якусь особливу жінку, ти сказав «ні». Ой, Харрі, навіть і не думай грати в покер.

Харрі зателефонував з машини.

Він не встиг назватися, а на тому кінці вже відгукнулися: «Привіт, Харрі».