Розділ «ІНЖЕНЕР НАВЧАЄТЬСЯ В ПРИРОДИ»

То чому не припустити, що тварини й комахи відкриють нам запону того, що нині приховано?

Хімік, наприклад, дістане змогу переконатися суто дослідним шляхом у наявності в морській воді величезної кількості елементів. Нині їх там виявлено сорок чотири. Немає сумніву, що повинні бути й усі останні, які входять до таблиці Менделєєва. Адже знаходять у тілах морських тварин ті елементи, яких не виявлено у воді. Просто ще немає надтонких методів аналізу, просто ми не вміємо поводитися з такими слабоконцентрованими розчинами.

Коли ж згадати про гігантський об’єм Світового океану, мале знову обернеться на велике. Дізнавшись усе про воду, ми зуміємо тоді до кінця використати «рідку руду». Вона постачатиме нам усі елементи менделєєвської таблиці…

Підвищиться точність наших навігаційних приладів. Це значить «літаки й кораблі, а в ще віддаленішому майбутньому і пасажирські геокосмічні ракети зможуть підтримувати безвідмовний зв’язок між найвіддаленішими точками нашої планети.

А розміри хоча б тих самих локаційних систем? Адже системи ці досить громіздкі й важкі. Проте ми не помічали цього, доки не втрутилась біоніка. Метелик сам малесенький, зате його інфрачервоний локатор, «а в тому, що він є, вчені вже переконались, «виявляє перешкоду за десятки кілометрів. І хто знає, може, завдяки метеликам та іншим комахам у багато разів зросте далекість нашого штучного бачення-електромагнітного, теплового, інфра» та ультразвукового!

Згадаймо перешкоди, це лихо всіх приладів, що мають приймати відбиті чи кимсь послані слабкі сигнали. Врешті, гострота такого бачення й залежить від того, чи зуміємо ми відрізнити потрібний нам сигнал від стороннього шуму. Кажан чудово відрізняє «свою» луну серед численних чужих звуків, у тому числі й серед крику та писку інших кажанів. От коли б довідатись, як він це робить! Тоді й перешкоди були б не страшні.

І останнє. Не виключена можливість, що ми виявимо в тваринному світі локаційні системи, які ґрунтуються на певних, поки що невідомих нам принципах роботи. Таке припущення все частіше й частіше висловлюють учені-біоніки.

Нічого неймовірного в цьому немає. Загадкове в поведінці тварин, їхніх звичках та способі життя буде з часом з’ясоване. Живі прилади послужать за прототипи нашим штучним органам чуттів, незрівнянно гострішим, ніж ті, що є тепер.

Отже, що дало б інженерові навчання в природи? Спробуємо перелічити.

Локатори, чутливіші за сучасні, як гадають, не менше ніж у двадцять мільярдів разів. Підводний радіозв’язок, котрий ми поки що не можемо налагодити. Прилади для просвічування земних надр, аж до найбільших глибин. Прилади, що дозволяють з величезною точністю визначати місцеперебування під водою, в земних надрах, у повітрі та в космосі. Нові «виявники» радіації. Нові прилади, здатні вловлювати запах, розрізняти найтонші кольорові відтінки. Вже чимало!

Інженер поки що не може сказати, яку будову матимуть нові прилади і чого від них конкретно слід сподіватись. Він лише виразно уявляє собі, де краще використати нагромаджені біонікою факти.

Він думає, наприклад, виготовити таке штучне око, яке зможе не просто сприймати видиме чи невидиме світло, як це роблять, скажімо, фотоелементи. Він прагне створити пристрій, що буде автоматично підсилювати контрастність зображення «згадаймо крабове око! І це дасть змогу дешифрувати аерофотознімки, розглядати телевізійні зображення, передані з великих висот, із супутників Землі та планет.

Лише фототека Місяця налічує вже тисячі знімків. У майбутньому станції-автомати передадуть фотознімки дальших наших сусідів-передусім Марса (першу таку спробу вже зроблено). Дуже важливо в найретельніший спосіб вивчити марсіанські фотокартки. Від цього залежить вирішення питання про марсіанські канали. Через те, що астрономи не можуть як слід розгледіти поверхню червонястої планети, яка перебуває за десятки мільйонів кілометрів од Землі, і виникла суперечка: є канали чи немає, є рослинність чи ні, є відкриті водоймища чи немає, і, власне, чи є марсіани? Можливо, суперечку буде вирішено ще до висадки на Марс перших космонавтів.

Інженер фантазує про те, що могла б ще зробити біоніка для подорожуючих на Місяць та планети, і перед його уявою постає така, скажімо, картина.

…Бездоріжжям, незграбно переставляючи ноги-ходулі, поволі рухається якась дивна істота. Обережно обходить великі перешкоди, через малі переступає. її тулуб виблискує в сонячних променях. Над нею «куля з ілюмінатора-ми-очима, вгорі стирчать вусики антен, а одна рамкова антена весь час обертається, ніби прислухаючись до чогось.

Час від часу істота зупиняється, згинається, її металеві руки щось підіймають. Свою здобич вона підносить до прозорих очиць, а потім чи викидає геть, чи ховає в металеву «кишеню».

Та ось вона заходить у тінь від стрімкої скелі і зникає, ніби розчиняється в непроглядній темряві. Хвильку по тому морок розтинають промені прожекторів. Жаринками яріє в цих променях різнобарвне каміння. То істота ввімкнула потужні світильники на грудях і на голові. Коли вона знову вийде на світло, прожектори погаснуть.

Ця дивна істота «робот, автоматичний розвідник. Він мандрує Місяцем, оглядаючи заданий йому район. А ті, хто послав його, лишились далеко «вони щойно вийшли з корабля і ще не робили тривалих переходів. Вони тільки готуються до подорожей і чекають, що доповість їм робот.

А можливо, його послали ті, хто вже обживає Місяць. Чи ті, хто оселився на штучному супутникові Землі або взагалі не покидав нашої планети.

Як же виконує робот завдання своїх господарів і як повідомляє їм про те, що надибав на своєму шляху?