Розділ «ІНЖЕНЕР НАВЧАЄТЬСЯ В ПРИРОДИ»

Гідролокатор дельфіна «пляшконоса» має радіус дії не менший, ніж локатори сучасних підводних човнів. А за точністю він набагато перевершує їх. Адже дельфін не лише «засікає» риб, на яких полює, а може відрізнити їхню породу «навіть на відстані до трьох кілометрів.

Ще не цілком ясно, як діє ультразвуковий локатор дельфінів і зубатих китів. Але що діє він дуже точно, немає сумніву. Дельфін, приміром, може виявити кинуту у воду маленьку шротинку на відстані два-три десятки метрів. Він безпомилково знаходить саме ту рибу, котрою живиться. Гадають, що ці тварини мають своєрідний ультразвуковий прожектор, який випромінює досить потужну енергію. Можливо навіть, що і свою жертву вони приглушують звуковим ударом, паралізуючи її на певний час.

А тюлень, як виявилось, має дотикові волосинки «своєрідні ультразвукові антени. Ехолокаційні та приймальні обладнання таких тварин дуже досконалі.

Ще одну цікаву здатність мають вусаті кити. Вони живляться планктоном і відшукують його скупчення у водяній товщі, завжди рухаючись до нього найкоротшим шляхом. Але ж китова їжа є не всюди, а лише в певних місцях, з певною солоністю води. Кит, очевидно, визначає з високою точністю (до сотих часток процента!), як насичена солями морська вода, а тому й знаходить так швидко дорогу до свого «пасовиська».

В нас немає радіолокатора, що працює у воді. А ось одна тропічна рибка забезпечена випромінювачем електромагнітних хвиль, який допомагає їй «бачити» під водою. Електроімпульсний локатор цієї рибки має приймач відбитих сигналів, чутливіший за нервову клітину «нейрон «у сто тисяч разів!

Ми ще не створили приладу, що відчував би такі слабкі запахи, на які реагує метелик чи риба. Рибка відчує аромат, навіть коли в кубометрі води є всього мільйонна частка грама запашної речовини. Метелик виявляє присутність такої речовини, якщо в кубометрі повітря є бодай одна її молекула.

Ми не сприймаємо ультрафіолетових променів, ми не розрізняємо поляризоване світло, як це робить око бджоли.

Ні ми, ні наші прилади не помітять зміни температури на тисячну частку градуса, а гримуча змія робить це зовсім легко. Мабуть, тому підсліпувата змія знаходить свою жертву в темряві. їй допомагає надчутливе сприймання теплових променів. Мухи й метелики чудово бачать в ультрафіолетових променях.

Наше око не здатне штучно підсилювати контрастність, допомагаючи тим самим бачити малоосвітлені предмети. А око одного з видів крабів здатне на це.

Ми лише почали створювати самонавідні системи. Вони дають змогу снарядові автоматично вражати ціль. Акули ж мають у своєму розпорядженні звуковий та вібраційний локаторні механізми, щоб самонаводитись на жертву.

Людина не має електричного чуття. Малі струми вона взагалі не помічає, не може на відстані приймати електричні сигнали. А чимало риб «можуть. Більше того, вони, виявляється, мають своєрідний електролокатор, такий чутливий, що він допомагає їм орієнтуватись. Оточена власним електричним полем, риба реагує на найменшу, викликану будь-яким зустрічним предметом, зміну в ньому. Мільйонні частки вольта на міліметр «така електрочутливість риб!

Ми маємо високочутливі приймачі коливань. Проте жоден з них не зрівняється з коником, у ніжках якого містяться звуколокатори. Навколишні звуки викликають коливання в його тілі, і коник їх помічає. Помічає, навіть якщо амплітуда коливань менша за півдіаметра атома водню! Важко уявити собі таку неймовірно малу величину. Фактично коник відчує будь-яке коливання і, отже, будь-який звук.

Ось іще кілька прикладів «технічної досконалості» живої природи.

Піщана блоха має своєрідний навігаційний пристрій і, обираючи собі шлях, орієнтується за місяцем. Нічний метелик вловлює ультразвук від кажана і тому легко рятується, «перехитрувавши» його тонкий локаційний апарат.

Очі багатьох комах можуть за часточку секунди визначити, як швидко рухається якийсь маленький предмет.

Совине вухо «неперевершений гостронапрямлений звукопеленгатор.

Собачий нюх такий тонкий, що навіть не шукач, а простий дворняга розрізняє приблизно півмільйона запахів.

У рака є надчутливий орган рівноваги, завдяки якому він реагує на найменші переміщення й вібрації.

А сітчатка людського ока має, очевидно, чутливі елементи, що розрізняють кольори, сортують промені за довжиною хвиль та забарвленням. Розгадавши таємницю їхньої будови, ми зможемо вдосконалити кольорове телебачення, створити нові прилади «кольоророзрізнювачі, в яких мають потребу виробництво, наука і техніка.

Людське вухо здатне сприймати звуки дуже незначної сили. Якщо звукові хвилі зсунуть «датчик» (елемент, що сприймає) у вушній раковині всього на одну стомільярдну сантиметра, людина відчує звук.