Розділ «ІНЖЕНЕР НАВЧАЄТЬСЯ В ПРИРОДИ»

Як бачимо з прикладів, органи чуття тварин досконаліші багатьох приладів, а також людських органів чуття. Тварини, риби, птахи, комахи сприймають світ по-іншому, і в кожного з них це сприйняття не таке вже й бідне. Як би розширилися рамки наших звичних відчуттів, коли б ми були наділені «на додачу до своїх «зором бджоли, гостротою коникового слуху, нюхом метелика, електричним чуттям риби!

Останнім часом роблять чимало спроб відтворити «живі прилади». Вже виготовлено, щоправда примітивний, електронний «ніс», здатний розрізнити за запахом кілька речовин. Зроблено найпростішу модель очей краба і жаби. Є пристрій, аналогічний органові слуху медузи: адже медуза ніби чує шторм, який наближається, вловлюючи недоступні нашому вухові інфразвуки.

Інженери прагнуть збудувати прилад, такий же чутливий до змін температури, як подібний орган у тварин.

І вже наша приладна техніка зробила перші запозичення в природи.

Гіроскоп, необхідна частина систем автоматичного керування літаком, кораблем, ракетою, працює за принципом гіроскопічного органа літаючих комах. Інший приклад «компас, що діє як око мухи чи бджоли і визначає положення, наприклад, корабля щодо сонця. Вимірювач швидкості теж підказаний будовою ока комах.

У світі тварин і комах, риб і птахів природа проявила свої здібності, створюючи не самі лише надчутливі, надточні, надмініатюрні прилади. Чимало тварин, риб, птахів, комах» чудові транспортні апарати: високошвидкісні, економічні, маневрені, з досконалою системою керування.

Швидкість понад сто кілометрів на годину «не рідкісне явище для перелітних птахів. Трапляються ще й бистрокриліші: стриж може пролетіти двісті. Навіть маленькі метелики, бабки та коники теж своєрідні рекордсмени-їхня межа шістдесят. А шістдесят кілометрів на годину «це швидкість поїзда.

Дельфіни, акули й чимало інших риб долають за годину відстань у сімдесят-вісімдесят кілометрів; Є серед жителів моря й такі, що поєднують у собі якості плавців та літунів. Це літаючі рибки. Вискочивши з води, вони можуть пролетіти над нею майже кілометр зі швидкістю п’ятдесят «сімдесят кілометрів на годину. Яку ж потужність повинен розвивати їхній рушійний механізм, як добре має бути пристосована форма їхніх тіл до пересування у воді та в повітрі!

Вдаючись до всіляких хитрощів, учені досліджують, як саме діють живі машини і прилади. За допомогою крихітної радіоапаратури вони стежать за польотом птахів. У аеро"і гідродинамічних трубах досліджують обтічність тіл повітрям чи водою, записують на плівку сигнали, які випромінюють живі локатори. Прилади дають змогу розкривати таємниці тварин, щоб можна було створювати ще досконаліші прилади і ще досконаліші машини.

Перший же корабель китоподібної форми виявився економічніший за інші сучасні судна. Вже перші досліди зі штучною шкірою, що копіює дельфінову, дали цікаві результати. Дельфінова шкіра пронизана порами, через які виділяється особливе мастило. Тому під час руху його тіла у воді не виникає завихрень. Опір і тертя різко зменшуються, і дельфін може плисти з великою швидкістю. В глибинах моря з часом з’являться незвичайні кораблі. За прообраз їм будуть кити і дельфіни.

А щодо орнітоптера, то, безумовно, і його збудують. У цьому переконують досягнення науки.

Близько тридцяти років тому вийшов цікавий фантастичний роман Олександра Бєляєва «Володар світу». Якщо припустити, ніби мозок людини «це своєрідна приймально-передавальна радіостанція, то можна збудувати підсилювач сигналів, які випромінює мозок (для радіотехніки це зовсім неважко). Тоді з’являється можливість передавати свою думку, свою волю іншим. Завдяки цьому один з героїв роману О. Бєляєва Штірнер «став володарем світу.

А інший герой «винахідник Качинський «зумів побудувати ще потужніший думковипромінювач і знешкодив Штірнера. «Мирні» ж думкопередавачі та приймачі послужили новим засобом напрочуд швидкого і наддалекого зв’язку. Це допомагало відроджувати минуле чи забувати сучасне; приборкувати диких звірів тощо.

Бєляєв наводив у романі навіть схеми розумового радіозв’язку. Вони були дуже переконливі.

Один англійський учений нещодавно провадив досліди над метеликами і переконався в тому, що вони подають сигнали один одному. Слід визнати, що механіку такого зв’язку ще не розгадано. А ось електромагнітне випромінювання в деяких риб «твердо встановлений факт! Можливо, й інші живі істоти мають своєрідні радіогенератори, але від них ідуть надто малі струми, щоб їх можна було вловити сучасними приладами. Можливо, Бєляєв мав рацію?

Перед нами інша книжка, видана на Україні. Її автор Б. Б. Кажинський, учений, що працює в галузі біологічного радіозв’язку. До речі, саме він правив Бєляєву за прототип Качинського.

Спираючись на численні дані, Кажинський доводить, що мозок «справді природний випромінювач. У цій галузі ще не все ясно, недарма на обкладинці книги стоїть великий знак питання. І все-таки інтуїція письменника-фантаста і дослідницький шлях ученого лежать до певної міри в одному руслі. Апарат Штірнера збудувати неможливо, однак цілком можливі інші прилади, що теж по-своєму роблять, здавалося б, неймовірне.

Є в нас чимало таких місць, де треба докласти рук, але куди людині не можна й потикатись. Найтиповіший приклад «небезпечно радіоактивна зона, ядерний реактор на електростанції чи атомоході або «гаряча» лабораторія, де доводиться мати справу з радіоактивними речовинами. Треба перезарядити реактор, провадити досліди і, отже, брати якісь предмети, переливати якісь рідини, одне слово, виконувати все, що звичайно робить людська рука.

Однак людина беззахисна перед великою дозою радіації. Знову доводиться проводити паралель з природою, що показує, як далеко пішла вона вперед. Тварини, особливо найпростіші, зносять опромінювання в тисячі разів більше за те, що витримала б людина. Коли ж говорити про найдрібніші істоти, про мікроби, то вони ще стійкіші.