— «Чи він котом, чи собакою, — хто його знає?»[372]
— «Воно може бути і собака, і кіт, і яка-небудь пташка».[373]
— «Може чим хоч прикинутись. Кажуть, у мишу може, може кумаром, може бути кутом».[374]
Подекуди образ домовика чітко не виражений, ідентифікаційними ознаками є його очі та місце проявлення: «Ну то то помагало — то то злий дух, то лихого мали. Мали люди, аякже. Моя мама копала картошку в Желяхови, і вона каже: «Почекай, Зосю, я дам тобі вечерати», — а сама пішла корову дояти. Мама лишилась сама в хаті, чує — шось грубкою калáтає. Мама підходе, відкриває ту грубку, а на ню отаково очима! Вона як скричала і втíкла з хати, вже не хтіла тої вечери».[375]
Час проявлення. Найхарактернішим для домовика часом, згідно з більшістю оповідок та бувальщин, є нічна чи вечірня пора, хоча проявляти себе він може будь-коли. Водночас окреслюють певні періоди часу, коли домовика міг побачити кожен, хто цього хотів. Це, зокрема, великодня ніч: «Як на всеночну яйця сватять, в цю страсну ніч, в суботу, як вже паску освятять, кажуть «Христос воскрес!», треба мать цю свічку і з тим огньом, шоб вона не потухла, прийти додому, задом вилізти по лєстніці і дивиться, но ту свічку вперед, присвітить, то якшо побачиш голого, треба зразу тікать, бо він дуже сердитий, може тебе задушіть, а якшо оброслий, можеш його чуть-чуть роздивіцца. Він тіпа людини, як ґном. Помагає хазяйновать. Як оброслий — буде багатий хазяїн, як голий — нє. Дванадцятого лютого є день народження домовика. То в тому углу, де образки стоять, можна якісь канфєти класти. Каші наварить йому».[376]
Дещо частіше явлення домовика пов’язують не із самим Великоднем, а зі Страсним четвергом. Побачити його нібито можна при світлі страсної свічки:
— «Ідут до церкви на Страсть. І ту свічку — шоб та свічка горіла до конця. І це люди росказували. Стáріє. І драбину як поставили на горóще, да не лізти пéредом — та задом. О. Ногами. Як побачите чоловічка, так ту шапку треба взяти. А та шапка — то не од доброго, це од домовіка. Он вам спокою не дасть. Ось. Отой домовік. Це люди росказували, шо один як узяв, так вон попобігав, попомучив його: оддай мою шапку, ти шапку мою взяв. Оце я шо знаю. («А для чого йому та шапка?» — В. Г.) А все буде знать. Все буде хазяїну».[377]
— «Колись мой батько росказував, шо така пословіця була, шо в Великодній четвер правиця, і той вогонь принесеш — ідеш на горý дивитися — то будьто об’явиця він там — от то казав батько, що яка масть буде на йомý, то така худоба ведеця».[378]
— «Тако в нас казали: у церкві правиця страсть, то то в Великодній четвер — хто прийде з церкви з свічкою (не згасає, як він з тим вогнем з церкви прийде додому) і, каже, полізе на гору — і побачить домовика. Домовик покажица їму. Я його не бачив, то не скажу, але бували хлопці такі, приносили, бачили. Ну, то якийсь чоловік».[379]
Також є відомості, що домовика можна було побачити на Щедрий вечір перед Новим роком: «Колись, кажут, як на Новій рок, то не мона лєзти на гору, бо домовик там лежить. На покуті вон лягає, і не мона, кажуть, лєзти на гору, бо злякаєцця. На Нóвій рок як вечерають. Вілє́я. То кажуть, шо не мона лєзти на горý. Ну, Щодруха. […] Якесь таке… Якесь таке, каже, велике, каже, лежить, таке кошлате. А шо воно таке? Домовік якийсь… Яку масть, таку вже, каже, треба худобу держать. […] Домовік. Кажуть, лягає на покуті. Але ж хто його полєзе побачить?»[380]
Локалізація. Уявлення стосовно місця перебування домовика мають територіально зумовлені варіанти.
Непоодинокими є свідчення, що «домовік — только у знахоріў», що його мають лише люди, які «щось знають», які ладнають із «нечистим»:
— «Домовик — казали. То ж воно нечисте. Як де хтось щось знав, той домовик там був. То є злий дух. От там кому шось пошкодіти…».[381]
— «До вже домовик помагав, певно, цім, котори зв’язані були з ним, цім волошебникам. Казали, шо домовик є в хоромах в ціх волошебників, на горі десь. Вроді, мол, на людину похожий. Казали: «О, в його домовик є».[382]
— «Домовик — сатана. Є такі, шо з домовиком вік проживуть».[383]
— «Він в кажній хаті є. Це нечистий дух, недобре. А як людина така сама, як і він (пов’язана з «нечистим» — В. Г.), то він буде помагати».[384]
— «В кожній хаті його не було. Може, хіба шось люди знали, я не знаю».[385]
— «Є такі діди, шо мают тих панів».[386]
— «Говорили, шо є такі люди, шо вони знаюця з ним, з тим домовиком…»[387]
— «Правда, за то, шоб він шось погане людям робив, то я не знаю. Але воно не є від добра».[388]
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська міфологія» автора Володимир Галайчук на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Домовик“ на сторінці 6. Приємного читання.