Розділ «Чорт»

Іноді чорт виявляється не таким простакуватим. Якщо з ним не розрахуватися, то вся його допомога зведеться нанівець: «Колись чоловік іде, да каже: «Хай би чурт помуг снопув наносить мені у клуню». А чорт іде ззаду да каже: «Поможу, поможу». А той чоловік же ж не бачить його, бо воно ж невідіме. Як вун приходить уранци до клуні — повна клуня снопув. Наносив чорт. На другу нуч приходить: «То заплати мні, я ж тобі наносив снопув». А той ка’: «Ну шо я тобі заплатю?» А той: «Ну як шо? Я тобі трудивса, то ти мні заплати. Давай, шо в тебе є». А той ка’: «Нема в мене ничого, я тобі не заплатю». Ну, той забравса чорт та й пушов. А чоловік того дня не пошов в клуню. На другий день треба вже йти в клуню. Як він приходить — повна клуня голля. Чорт наносив».[61]

Колоритною є відома оповідка про те, як чоловік попік чорта. В одному з таких текстів звучить слово «пéку» як імовірний каламбур зі словами «пекло», «пекельник»:

— «Один дядько пас коні. На патичок насадив сало і жарив собі на огнє. Воно прийшло в шляпі. Настригнуло жабу і давай тоже жарить. І говорить: «Ти їси, і я єм!» Так не по-человеческі говорить, знаєш. А той дядько взяв головешку да тако наодмах як дав… «А-а-а! — закричало на весь лєс. — Догадавса! Іще бий!» А дядько його не вдарив. А єслі б вдарив його другий раз, воно б його рознесло. А послє: «А-а-а! Догадавса!» — і вихор знявса і полетєв».[62]

— «Нанизав сала, тако прутик із берези вирізав. Тіки із берези, то нічим ни вуняє. Та й пече кувалок. Статок (худобу — В. Г.) пасе мо’ то так. Пече. А він прийшов. Сів. І наткнув жєбу собі на ломаку. І тоже пече: «Ти пéку, і я пéку, ти пéку, і я пéку». Ну а той хазяїн вже напік те сало добре, та як мазнув його тим салом — то так закрутило, і нічого не всталосьо».[63]

— «Косили сіно, і дядько встався ночувати. Він зробив будочку і себі став… Вже дванадціть годин, косив пізно, — і він розложив вогнóще, сковородку взєв (вже вин там тиждень косив), і вин став сало жарити, і, ка’, приходит — такий мужчина, і наткнув на ружок жебу, і ка’ на йогó: «Ти пекімé, і є пекімé». Той дядько дивиця, ка’, здаєцця, шось то не то… Ете сало добре шкверчит, а він знов ка’: «Ти пекімé, і є пекімé». Вин баче, тогó… А вин як взєв ту шковорóдь — та й йому в вічи, — то як пушов, то ліс трущив. Ето нечисте було. О».[64]

На Західному Поліссі виявлено окрушини народного оповідання про те, як диявол спокушає людей у церкві: «Як хтось в церкві стоїть і сміється, то диявол на волячій шкурі то записував»,[65]«Диявол витягає шкуру і пише, такуво коровлячую, і пише, но шо ти заробила в церкві — би законно стоєла, Богу молилася».[66]

Повний варіант цього оповідання зафіксовано на Бойківщині: «Раз прийшов світий чоловік у церкву. І чорт прийшов з воловов шкіров. Прийшов та й на тій шкірі почав гріхи людські писати. Бо то ж люди добре служби не слухают та й тим грішат. Нóхто його не видит, ні піп, нóхто, лиш той святий. Та й писав-писав — шкіра закінчилася, той ся впер та й натíгат ту шкіру, ’би, може, ше шо записати. Та й так ся нáпнув, шо аж перднув. А святий то ввидів та й ся зáсміяв. І от — якраз ше на стіки натігнýв, шо ше й того світого записав. А йму не треба було нічого, йму тільки треба було їдного того світого, шоб він ся зáсміяв».[67]

Чорти також нібито оберігають від людей приховані скарби: «Це в нас один був, і казав, шо ото в нас за рєчкою таке озеро є, і туди кинули теє золото. Хто-то пошов, багром тяг і оддер шкеберу з тогó. Льог спать, коли приходить. Да каже — ти його там клав? Іди і прибий ту шкабéру. То вун пошов, мусив прибити. А там один пошов туди ж того золота взять. Да й узяв. До воно його в нóчи пов’єсили. Чорти. А тепер там є золото, да пупребуй його взять…»[68]

Ще один широко відомий в Україні сюжет — як «нечистий» у подобі парубка зводив дівчину. Мати зауважила, що донька марніє на очах, і потайки вплела їй у косу тою (аконіт) і руту (в інших варіантах це також одолян, марена, відкасник, безвершник тощо). Під час чергової зустрічі залицяльник не зміг приступити до дівчини й почав вимагати, щоб та зняла обереги. Вона, однак, не знайшла їх. Коли вже мали співати півні, «наречений» із жалем промовив: «Ех! Якби не рута й тоя, була б ти, дівчино, моя», — і відступив від неї:

— «Чорт под хлопца подкасався, а мати дєвчини взнала. Да вплела в коси зєллє. Вона каже: «Йди сюди». А вон: «Викинь руту й тою, да буду спать з тобою». А вона подивилась — нема. Так он і одчепивсь».[69]

— «А таке було, шо десь дєвка тоже ж любила хлопця. Плаче й плаче за їм. Вон прийшов до їє й нáчав ходить. А то таке зєллє є (аконіт — В. Г.), оно і в менé квєтки тиє єсть. На ти квєтки кажут «іва». Вони такі голубія, і такі носки внизу. Їє хрищена знала це, і взяла їє заплела, заплела в косу. Бо вже вона побачила… Пришли посіли вечерати. Ложку поклали. І вечерають, і балакають: любуюця. Вон пришов так, як треба ж. То, може, й не вон. То в його шкуру хто-то вбравсь. Може, нечиста сила… Упала ложка в йогó з рук. А вона хотєла поднять, а вон не дає. Вона каже: «Я подниму», — а вон каже: «Я сам». Вона: «Я». — «Я сам». І таки шо вона настóяла, шоб вона їє подала. Вона по ту ложку полєзла под стол, нахилилась, — а в йогó не ноги, а когті. От от тих пор уже вплели їй ту іву, дак вон, каже, плаче з цього, под окном, а вона в хаті плаче. Шо це таке зробили. А вона вплела ту квєтку. А вон: «Вікинь іву, вікинь іву!» — а вона ж не знає, шо то за іва, і не знає, де а іва. Єй вплели в коси ззаду, вона й не бачила. О. Ну й пошли дивицця. І вон плаче, і пошли дивицця, а то не сльози — то смола! Придибашки є».[70]

— «Тепер ше таке. Розказувала мінє мати, шо вона у дєтстві… ну, вже не в дєтстві, вже роков пітнадцить їй було… І вона пасла корови, а з єю була напар… не корови, а воли в лєси. Да й каже, шо до їє все приходить… гарний жених такий… Оно пасуть воли — то вже жених приходить. І кажний день, як тиє воли пасе… Ну й вона каже — я то не розбіраласа, шо то таке. А вона по… матері, — шо, мамо, до менé гарний жених… Але стариє люди, то вони знали, шó то таке може буть, шо ж… ходить і не показуєца. О, каже, подивиса но, якиє там у йогó зуби, приглéдьса. Приходить на другий день, каже — чорниє. А-а-а… то сьо чорниє зуби… Ся нічо’ не сказала йой, мати: бере сю тою (а в їє була гарна коса)… і бере сю тою і цьой ладан, — я тебе заплету, шоб ти була гарна, — і вплела сє в косý… Каже, погнали сіє бички… Приходит, каже. Приходит… І, ка’е, ходить-ходить кругóм і не приступає. А она все каже: «А чо’ ти до мене не подступаєш, чо’ ти все здалéка?» Так вона… А он каже: «Одрєж косý, то приду. Одрєж косу». І каже вона знов: «Чого ти здалéка балакаєш, а не тео?…» — «Одрєж косу». Так каже. І таки вона не пóняла, в чом дєло, і цєї коси там в єї не було чим одрєзать, але ж… і не… І так воно осталосо. То вон ходив, каже, ходив кругóм, а нарешті каже: «Но, якби не ладан і не тоя, то була б дєвка моя».[71]

— «Була така байка, що ходив хлопець до дівчини, а дівчина сподобала його дуже і все не розуміла, чого він до неї до хати не йде, бо стільки дружили, треба показати матері. Прийшов той хлопець до хати та все ховає ноги. А мати сі придивила — а в нього не ноги, а ратиці. А дівчина з любові того не видить. А мати зварила таке зілля, тоя називається. Заготувала їй того зілля свяченого, і ще часнику, часник причепила їй на шию замість намиста. А хлопець якраз від’їздив, а вона йшла його проводжати. І вже вийшла за ним надвір, а він хотів її обійняти, а тоя і часник його не пускають. Та він їй сказав: «Якби не той часник і не та тоя, то ти би, дівчинонько, була моя». І так щез, як і стояв перед нею».[72]

— «В нас ще бýло такой з нашов дівчинов, а то бýло давно, шо ще тато бýли таким хлопцем, ще нежонаті бýли. То казали, що в нас у Луквáх, бо в нас тут за лісом поле є наше, Луквó і Лугó, то всьо є Хмелівка. І там пасли, віпасали худобó. Робили такі колиби, шо ночували, і для худоби, і для людей окремо. Там огник клали, варили навіть їсти собі, на кім вогни. То одна дівчина була, а до неї все в обід приходóв якийсь хлопець, незнакомий. І та дівчина почáла худнути. А потому якось мама прийшла, та й подивиласі, та й питає: «Шо тобі є, шо ти так похудала? Та маєш молоко, та й маєш бульби, і хліба даю тобі з дому…» — «Не знаю». — «Може, тебе шось болит?» — «Нічо не болит і нічо не знаю»… А тота жінка взє́ла, мама її, і пішла до їдної жінки до такої, шо шось трошка вміла ворóжити. Та й каже: «Шось мóя так сі Марійка похудла і шось йі так бракує». Но а тота подивиласі на хліб та й каже: «Ти знаїш, до неї ходит нечиста сила»… Що робити? Тогди їй порадили: лук-чиснок заплéли у косу, і ще така тоя є — і в другу косу заплели то. І той як прийшов, як мати заплéла і дáла води свічéної і осенóчної пшениці тій дівчині, аби мала коло себе, і він як підійшов ближче д’ тій колибі, і тогди як сі óбернув, і так заспівав. Каже: «Якби не той лук-чиснок та якби не тота тоя, то би с була, ти, дівчиночка, ти вже моя!» Уже бýла би вмерла, бо вже дівка мала вмирати. То отце, тато розказували, шо то була істинна правда».[73]

— «Чорнотоля, троян і ше одне зілля вплели в косу. [Чорт каже: ] «Відкинь від себе то, що маєш». Вона відкидала хустину, шо там ше мала. Молодий панич: «Якби мені не троян, одолян, і не чорнотоля, то би бýла дівчóнонька за день-за два мóя». І тоді стала буря страшна, і він пропав».[74]

У записі В. Гнатюка із с. Мшанець схожий текст має ще й оригінальне продовження. Роздратований невдачею чорт спересердя «йак вийшоў на горý, на такы́й кáмінь, йак витьаў гузицеў, тай забóў сьи; а ў кáмени вóбиў такé гет, што вóдно так йак с фотоґрáфійі і пуцьку му і йáйцьі і гузóцьу. То прáўда, нáші льуди вóдьіли!»[75]

Із чортом повсюдно пов’язують дівочі ворожіння з дзеркалом:

— «Но їдна їгра мене не наравіцца. Одну їгру — то я́кось девки через дзєркало… дівіліса в дзєркало, і все — шо — Доле, обозвіса… І я́кось вона в ’дне дзєркало… знов в друге… понаставляла, седєла, пока не стала крічать. Як став… у час ночі, то прісу-у-унувса волохатий, єй у те дзеркало. То коли крикне… бульш не робили тогó вже».[76]

— «А знаю ше, шо колись дівчина одна гадала так: взяла два зеркала, одне поставила позад себе, друге перед собою — такий коридор зробився. Потім вона виключила світло, запалила свічки і стала дивитись в те зеркало. Я не знаю, шо там сталося, але казали, ніби шось з того зеркала вискочило і драпнуло ту дівчину по лиці, і слід на все (назавжди — В. Г.) лишився. Казали, шо то була нечиста сила».[77]

Розповіді про те, як чорт (чи чорти) відвідують дівчат на вечорницях, доволі популярні в Україні: