Вершники на Інгулі

йдеться, що архітектор В. Верлоп брав участь у спорудженні зданого 1875 р.

приміщення благородного зібрання на Петрівській вул. Наприкінці 70-х рр. в

районі вул. Сінної діяла цегельно-обпалювальна піч Верлопа. За станом на

1880-і – 1890-і рр. членами місцевого товариства поширення грамотності та

28

ремесел значаться К. В. (вірогідно, син архітектора, входив і до опікунства

ремісничо-грамотного училища) та В.К. (можливо, внук будівничого палацу)

Верлопи. В.К. Верлоп працював бухгалтером земуправи. 1891 р. місто

придбало у голландського підданого з таким же прізвищем та ініціалами

(Г.В. Верлоп, можливо, його син, 1945 р. засуджений “за антирадянську

агітацію” до таборів з позбавленням фронтової медалі “За відвагу”,

звинувачувався, зокрема, за твердження, що приміщення для худоби в

Німеччині кращі за радянське житло, згодом реабілітований) і спадкоємців

ротмістра С.П. Потоцького цегельний завод на Озерній балці. Тож цей

сімейний “підряд” міг охоплювати процес від проектування будинків до

забезпечення цеглою та керівництва їх спорудженням. Додамо, що одним із

кращих в Єлисаветграді був відкритий 1870 р. млин Верлона і Ко,

відзначений срібною медаллю сільгоспвиставки в Одесі. Його борошно знали

далеко за межами Херсонщини. Верлоп викладав фізику в ЄКУ.

А що нам відомо про попередника Верлопа? Можливо, це був