Вершники на Інгулі

використана на приміщення кавалерійського училища, із Петербурга

прибули казенний архітектор Шохін та інженерний полковник Мельцер”.

Ті події закарбувалися і в пам’яті олександрійського священика,

дослідника історії краю В. Никифорова, котрий 15-річним учнем

Єлисаветградського духовного училища (біля Успенського собору)

спостерігав, як імператор прибув до міста, зупинившись в згаданому будинку

Дружиніна на Перспективній вулиці. Місце ж для будівництва на Ковалівці

під час весняного розливу Інгулу вкривалося водою, після спадання якої

з’являлися руїни і провалля. Тож щоб убезпечити від паводків цю низинну

територію, її вирішили підняти на аршин і вище від рівня річки. “І ось на

другий рік приходить до Єлисаветграда Томський єгерський полк 10-ї дивізії,

котрий розташувався табором вздовж балки з явленною криницею. От він і

здійснив вказану вище технічну операцію місцевості, на котрій згодом

з’явились величезні приміщення, а саме: триярусний палац, штаб, гауптвахта,

стайні та інші господарські споруди. Тут же влаштовані були інженерний

парк і плацпарадне місце”, – пише Василь Миколайович.

Будівництво розпочалося лише навесні 1848 р. під керівництвом

“Височайше затвердженої комісії” у складі флігель-ад’ютанта полковника

Ламберта (голова комісії, якого згодом замінив генерал-майор Лауниць),

поліцмейстера підполковника Халтуріна (невдовзі його замінив майор