Вершники на Інгулі

безпритульних сиріт. Останні “взяли в полон” курсанта А. Стученка під час

патрулювання, яке забезпечувала школа з настанням темряви в часи високого

229

рівня злочинності. Черговий взвод був піднятий по тривозі на розшуки

зниклого, але на той час його вже відпустили. У випускному класі Стученко

став молодшим командиром.

На практичних заняттях вершники будь-якої пори року брали

перешкоди, рубали шашкою на ходу лозу і глиняні голови на стійках, кололи

опудало пікою. Багато городян щонеділі збиралося поспостерігати за

кінними змаганнями – влітку на плацу, зимою – в закритому манежі після

його ремонту. Під час них в останньому, зокрема, на естраді з протилежного

боку від передманежника, грав оркестр. Форма в середині 1920-х складалася

із кашкета-безкозирки з білим верхом і темно-зеленим околишем,

гімнастерки із світло-синіми смугами на грудях, білого поясного ременя,

синіх брюк із срібними лампасами та “уланських чобіт”. У петлицях

знаходилася кавалерійська емблема закладу – підкова з кінською головою

всередині, перехрещеними шашками і написом “5 ЕКШ” (5 Єлисаветградська

кавалерійська школа).

В 1923 – 1924 рр. у військово-навчальних закладах республіки

розпочалася ступенева українізація. Українська мова була введена до