Вершники на Інгулі

(найнеприємніший вид стягнень). Останні надавалися до вечірньої перевірки

о 2200 всім, хто не порушував дисципліну, у суботу, неділю, передсвяткові та

святкові дні (одруженим – з ночівлею), коли в школі залишався в бойовій

готовності лише черговий взвод. Звільнені мали можливість відвідати

знайомі родини, зустрітися з дівчатами, пройтися з нареченими центром міста.

У закладі доходило до відрахувань. Стученко пише, що за конфлікт з

викладачем із школи звільнили й повернули до своєї частини одного з

кількох бійців корпусу Котовського двічі кавалера ордена Червоної Зірки

Тукса, котрий, загалом, мав непогану успішність, авторитет серед товаришів.

Через тиждень його привіз назад сам командир корпусу. Його кулак у

процесі дискусії в кабінеті начальника школи Сосєдова (свого часу він змінив

Котовського на посаді начальника 17-ї кавдивізії) опустився на стіл, після

228

чого той став потребувати ремонту. Потім комкор обійшов класи, спальні,

їдальню, манеж, розпитав курсантів про навчання. Гнів його прохолов, і він

поїхав заспокоєним, залишивши Тукса завершувати навчання. Після вбивства

Котовського у серпні 1925 р. велика делегація зінов’євських курсантів

виїжджала на його похорон до Одещини.

Стученко був зарахований до 2-го взводу 1 ескадрону, котрим

командував вахмістр царської армії Глушенков. Із колишніх унтер-офіцерів