Вершники на Інгулі

Петербурзькому військово-історичному музеї артилерії, інженерних військ та

військ зв’язку. (До речі, тут експонується радянська гармата, підбита

неподалік Кіровограда 27 грудня 1943 р.)

Головним стратегічним супротивником денікінців у цей час стали

махновці, які завдавали великих збитків ворогу, знищуючи живу силу, шляхи

сполучення, склади спорядження і продовольства. Проти Махна було

направлено армійський корпус Слащова, який вів тяжкі бої з перемінним

успіхом, зокрема, в районі Єлисаветграда. 17 листопада Слащов прибув до

Єлисаветграда, за словами його телеграми напередодні, “через те, що в

околицях і в самому місті є якесь неповне розуміння ідеї Єдиної Росії”. Але

зустріч “із представниками влади і громадськості, про яку попередньо

оголосив комендант повіту і міста полковник Величковський, денікінському

високопосадовцю не сподобалась і за кілька годин він повернувся до

Знам’янки. Вже наступного дня на кавплацу, напроти комендантського

управління, за його наказом було здійснено першу страту. До шибениці було

прибито дощечку “петлюрівець-бандит-комуніст А. Стратієнко”. Наступного

дня тут з’явилися ще 11 шибениць. В. Гончара, С. Кириченка, В. Маштака,

П. Трегуба, М. та Ф. Федорченків, Білоконєва, Дмитренка, Замуленка і

Науменка було страчено як співучасників Стратієнка, а І. Цесарського – як

колишнього комісара. У тодішній газеті “Война и мир” Андрія Стратієнка