Вершники на Інгулі

червоних у манежі. Народний артист СРСР, колишній єлисаветградський

гімназист В. Канделакі писав, “як під час денікінщини, яка захопила місто,

єлисаветградські “дамочки” з боку палацу по Палацовій вулиці несли на

руках генерала Шкуро, який був у черкеському наряді”. Колишній місцевій

учениці, сестрі відомого письменника О. Яновській запам’яталась паніка,

зчинена в місті “зловісною постаттю у чорній бурці”, важкій кучматій

страшній шапці Шкуро зі своїми головорізами. Кіровоградка М. Плахотіна

згадувала, що під час громадянської війни парк вирубали, а на його майдані

“різні банди здійснювали розправу з жителями: вішали та розстрілювали”.

Відвідати Єлисаветград під час перебування в краї Добрармії

отримали можливість місцеві уродженці, в т. ч. колишні юнкери, які воювали

в її складі. Серед них у заокеанській еміграції в листі до Є. Маланюка

колишній єлисаветградець, випускник ЄКУ К. Емануель згадає: “Колю

Шевченка повинен знати Семененко. Він закінчив гімназію і не закінченого

211

випуску Єлис. Кав. Училища. Розігнали. Пригадую випадок, коли ескадрон 8

ул. Вознесенського полку атакував юнкерів на Вокзальній і тягли спійманих

до в’язниці. Я не бачив, бо був на фронті війни, але мені розповідали, а Ви

мусили були знати. Під час переправи через Псьол (був зруйнований міст)

зустріли групу, котра після визволення Єлисаветграда і сидіння по в’язницях