Вершники на Інгулі

названо за прізвиськом “Чорний Ворон”. У радянському ж збірнику спогадів

“Роки боротьби” (1927 р.) про нього йдеться як про командира

організованого ним за дорученням Особливого відділу від 6.3.1919 р. загону

по боротьбі з контрреволюцією, який заарештовував членів “Союзу

210

хліборобів” та поміщиків за участь в каральних акціях німецьких загонів і

розстрілах селян 1918 р. У тому ж збірнику вказано, що Цесарський був не

комісаром, а скромним службовцем у земельному підвідділі. 12 трупів на

майдані викликали обурення в робітничому середовищі, про що було

повідомлено профспілковій делегації до денікінського генерала, який

базувався у Знам’янці. 20 числа туди виїхали і представники міської влади,

біржового комітету, єврейської громади. У вагоні Слащова в. о. міського

голови Б. Волотковський говорив про стурбованість єлисаветградців частими

розстрілами, а, особливо – публічними повішеннями. Голова комітету

допомоги Добровольчій армії Д. Горшков додав, що страти можна робити

лише після оголошення судових вироків.

У казармах юнкерського училища шукав заарештованих денікінцями

двох синів (чий брат був більшовиком) їх батько з Бобринеччини. Дітей він

не знайшов, їх стратили в сільській місцевості. Курсант поч. 1920-х рр.

Стученко запам’ятав розповіді городян про розстріли білогвардійцями