Вершники на Інгулі

продовжуються, тепер спеціально – лісу та дерев’яних виробів на дрова”. Але

згадок у пресі щодо практичної діяльності відновленого училища в листопаді

– грудні ми не виявили. В умовах дефіциту дров, вугілля, цукру, електрики,

коштів це було малореальним. Очолюване генералом В. Лишиним

товариство допомоги Добровольчій армії, городяни у цей час добровільно чи

примусово збирали кошти, навіть на їдальню, лазню, білизну денікінцям.

Тож, швидше за все, лише на папері залишилося призначення С. Прохорова

(колишнього викладача ЄКУ) з 11 вересня “начальником прискореного курсу

для підготовки офіцерів кавалерії в Єлисаветграді”, про що пише російський

дослідник С. Волков, додаючи, що генерал-майор до евакуації з Криму

очолював Навчальний кавдивізіон, а в еміграції – Миколаївське кавучилище.

Про те, що заклад у місті на Інгулі не відновив роботи, дотично засвідчує і те,

що саме при денікінцях згадуваний юнкер Уліх перевіз прапор колишнього

ЄКУ до Києва генералу Савельєву, котрий передав його генералу Врангелю.

209

У разі відновлення училища прапор, зрозуміло, було б передано його

начальнику. Вивезений білою еміграцією до Югославії штандарт належав

об’єднанню колишніх юнкерів училища. Потім потрапив до сховищ

Дрезденського банку в Німеччині, звідки його перевезли до СРСР. Сьогодні

прапор Єлисаветградського училища зберігається у російському Санкт-