Вершники на Інгулі

Конгресу і голову єлисаветградського “Союзу споживчих товариств”

Гр. Островського – молодого місцевого діяча та інших”. Згаданий штаб

Г.О. Нестеренка вирішив виступити проти білих. Не зупинив українців і

наказ Слащова, де йшлося, зокрема: “До мого слуху дійшло, що селяни

Компаніївки, Обознівки та інших сіл збираються натовпами і загрожують

Єлисаветграду. Наказую розійтись по домівках, у протилежному випадку

натовпи будуть розігнані зброєю, а села спалені”. 24 вересня Нестеренко

вирушив із Компаніївки на повітовий центр. Разом із групою Чуприни, яка

наступала з боку Никанорівки та Черняхівки, повстанці вибили з міста

денікінців, випустили з в’язниці заарештованих, видали й поширили

листівки, що діють за наказом Петлюри. Того ж дня білі повернулися до

Єлисаветграда.

Відроджуючи антисемітські тенденції часів “єдиної і неділимої”,

білогвардійці в ряді місцевостей вдавалися до масового насилля.

“Скорботний лист погромів”, складений згодом у Радянській Росії, фіксував

в Україні 226 білогвардійських погромів, що було більше, ніж здійснили тут

інші регулярні армії разом взяті. Єлисаветградці, які пам’ятали подібні явища

з часів Романових, 3 жовтня прочитали в “Голосі Півдня” наказ Денікіна

208

проти єврейських погромів, “насильств, які робили його армії”. Тим місяцем