Вершники на Інгулі

дискредитувати себе подібними діями… Отаман Григор’єв”. Фрагмент

місцевих подій 1919 р. висвітлює в автобіографічній повісті “Ехали

дрожки…” П. Гельбах. Учні чоловічої гімназії на возах мимо плацу

юнкерського училища рухалися до залізничного вокзалу на боротьбу з

григор’євцями, які наступали на місто. Але “ейфорія поступилася місцем

смутку. По діагоналі на плацу стояла шибениця. Повільно хиталися трупи

чотирьох повішених чоловіків. Повішених хлопчики бачили вперше”. У бій

того дня їм вступати не довелося, через кілька верст від міста вони

повернулися додому пішки. Про “кінну юнацьку школу, де стояла залога” із

сусіднім незабрукованим майданом, перестрілку з рушниць, кулеметів,

панцерника в новелі “Рубан” пише учасник визвольних змагань, письменник

Ю. Липа. Згадку про ліквідацію “Чоти Єлисаветградської кінної школи

червоних командирів, що виїхали на тактичні вправи” за місто, вмістив до

роману “Холодний Яр” Горліс-Горський, згадуючи участь у тих подіях і

Завгороднього та Хмари.

Колишній Кавалерійський бульвар в місцевих “Известиях” від

5.7.1919 р. (1.5.1920 р. та ін.) називається Червоним майданом. У неділю 6

206

липня там мали зібратися учасники свята 8 – 13-річних дітей усіх навчальних

закладів міста, щоб у супроводі 2-х оркестрів розпочати урочисту ходу