Вершники на Інгулі

комуністів оточив вокзал, обеззброївши григор’євський ешелон та

заарештувавши його командування. Потім весь склад кавкурсів кілька днів

брав участь у боях проти Григор’єва в районі Канатового. Після перемінного

успіху і переходу до григор’євців моряків чорноморського батальйону

більшість курсантів була вбита або поранена, частина врятувалася на

одеському потязі, інші потрапили в полон чи розконцентрувались у місті.

Двох курсантів, зокрема, обеззброїли і заарештували лелеківські селяни.

205

Григор’євці тоді, зрештою, все ж зазнали поразки, залишивши місто

майже на два місяці. 11 липня їх загони штурмують Єлисаветград, захопивши

печатку Всеукраїнського Центрвиконкому у поїзді його голови

Г. Петровського, який перебував тоді в місті. Останній доручив

міськвиконкому мобілізувати проти григор’євців робітників, зокрема, заводу

Ельворті і членів профспілок. До тих же, хто б відмовився від цього, мали

бути прийняті заходи, як до дезертирів і “зрадників Робітничо-Селянської

Республіки”. Цікаву публікацію в місцевій пресі зустрічаємо ще за середину

березня того року: “До мене дійшли чутки про те, що мої славні

червоноармійці грабують і висувають місцевій Радянській владі нереальні

вимоги у вигляді продуктів і обмундирування. Наказую припинити

здійснювані безчинства, червоні солдати революції не повинні