Розділ «Європа нам поможе? Файл № 8»

(DW, 08.12.2013)

Проте офіційна позиція ЄС та США залишалась абсолютно нейтральною до українських подій. І для цього були реальні підстави.

Руслан Кошулинський: «Американці вичікували. Вони активно моніторили, бо мали власні наміри — передусім сланцевий газ. На території України два великих родовища — на Сході: Харків — Донецьк — Луганськ та на Заході: Львів — Тернопіль — Франківськ. Плюс поруч Румунія та Польща зі своїми запасами. Це був великий американський проект. Вони дивилися на все прагматично. У той час Україна була сферою впливу Росії, й американці розуміли: якщо, наприклад, у Мексиці з'явиться Росія, як вони мають реагувати? Тому й до антиянуковичівського Майдану ставилися скептично. При владі там були демократи. Їхня дипломатія стосовно України традиційно є слабшою за республіканців. Наприклад, останні кілограми збагаченого урану Янукович віддав американцям через Хілларі Клінтон тільки за одне — за фотографію з Обамою. І цей уран фізично поїхав до Росії. Його віддали просто так. Останній матеріал, з якого можна було зробити ядерну зброю. Янукович тоді отримав індульгенцію, бо виконував антиядерну програму. Він передав державну власність безкоштовно — за фото з Обамою, за потиск руки. Отже, у них ці взаємини були. Наскільки Янукович використовував це, не знаю, але взаємини були».

Таку важливу інформацію варто перевірити. І ми досить легко знайшли підтвердження.

«Україна відмовиться від близько 90 кг збагаченого урану, якого цілком вистачає для створення ядерної зброї. Про таку ініціативу заявив Президент Віктор Янукович під час зустрічі з президентом США Бараком Обамою у Вашингтоні, повідомляє прес-служба Януковича. У спільній заяві глав держав, яку оприлюднили за результатами зустрічі, зазначено, що Обама позитивно оцінює рішення України позбавитись усіх запасів високозбагаченого урану в обмін на технічну і фінансову допомогу у цьому питанні».

(Економічна правда, 13.04.2010)

Постає питання: а чи могли США вплинути на Януковича? Якими могли бути ці механізми?

Руслан Кошулинський: «Дипломати зустрічалися з Януковичем і висловлювали йому свою позицію: чому не дотримуються демократичних прав громадян, і як він може таке робити, підписуючи Асоціацію з ЄС — а це кредитування МВФ, ЄБРР? Частина оточення Януковича перевела бізнес до Європи. Вони натякали: а як же з легалізацією, ви ж хочете, щоб діти ваші жили у нас? І оточення Януковича частково піддавалось. У Вільнюсі за годину до підписання вони були певні, що підпише. Бо до кінця ніхто не знав. Міністр МЗС за два дні до підписання зовсім не орієнтувався. Він боявся підійти до Януковича. Йому казали: підійди запитай. А він: ви дурні? Хай ближні запитують. Не хотів нарватися на удар у прямому сенсі. А Янукович вагався. Бо оточення вже свої кошти повивозило до Європи, а там антикорупційне законодавство. Вони мали негативні моменти співпраці — великий проект екологічних грошей, які забрали Клюєви, Крітська сонячна електростанція, усе це європейці запам'ятали. І це єдиний можливий чинник, який вони могли застосувати. І то, не напряму до Януковича, а до частини його оточення, яке не хотіло Росії, а бачило Європу-Америку, саме через них намагалися діяти європейці, бо напряму до Януковича ніхто не потрапляв».

Ба навіть ці механізми не спрацювали.

Олег Рибачук: «Яскравий спогад про зустріч у посольстві Польщі. Там були Сікорський, Карл Більд. Розмова була відверта. Я говорив про санкції. Зі мною важко сперечатися про санкції, я працював у міжнародній економіці. У 2004-му я зустрічався з Олбрайт і сказав їй про персоніфіковані заборони на в'їзд та закордонні рахунки, що є їхнім слабким місцем. Існує тисяча способів послати сигнал, що твої чесно вкрадені гроші починають нас цікавити. Олбрайт тоді моментально це зрозуміла. Європейці ж починають: у нас немає повноважень. Типовий приклад — Клюєв, одіозна постать. Щодо Клюєва у мене була зустріч із послом Австрії. Питаю: як ви можете тримати у своїх банках рахунки наших відверто корумпованих політиків? А Клюєв тоді в уряді займався євроінтеграцією і виник скандал, у європейських колах дуже відомий. Бо Клюєв практично перегнав європейські гроші на свою компанію в Австрії. Ті гроші, що нам давали як європейську допомогу. Клюєв був віце-прем'єром, очолював якийсь там інвестиційний комітет, оцей комітет і проголосував, що потрібна фірма „чесно“ виграла якийсь конкурс. І гроші одразу пішли на рахунок фірми в Австрії, якою керував зять Клюєва. А я ж знав, що у Європі є директива про боротьбу з відмиванням брудних коштів. І якщо ви маєте рахунок у банку, то раз на рік заповнюєте анкету, в якій вказуєте, чи не маєте родичів у владних структурах і таке інше. Отож я мав пряме запитання до посла Австрії: чи зять Клюєва, який керує фірмою, вказав, що в Україні його тесть — це політична персона, яка ухвалює рішення? Бо якщо він цього не зробив — згідно з директивою ЄС це кримінал. Якщо зробив — керівництво банку мало контролювати надходження грошей. Бо такий закон.

Я у розмовах із міністрами закордонних справ вимагав санкцій. Бо це ж усе мої товариші — Сікорський, Томбінський. А вони казали, що неможливо. Я тоді всім пояснював, практично мантру склав: що Янукович ідеально підходить як приклад, щоб показати злодюжкам на колишньому радянському терені, що буває, якщо крадеш гроші і поводишся занадто нахабно. Бо Бацька занадто дрібний, крім того, він не вкладав гроші за кордоном. Путін — завеликий. Янукович — якраз. У відповідь: цього не можна робити, це його зажене в лоно Москви. Казали, що немає механізмів — я знав, що це неправда, що механізми є. Позиція у закордонних міністрів, які виступали переговорщиками, була такою: треба домовитися, піти на перевибори. Але слова „санкції“ вони не хотіли чути категорично, фінансисти активно намагалися довести мені, що це неможливо. Пам'ятаю дуже добре, що сказав у відповідь: це призведе до крові, і санкції будуть тоді, коли вже будуть жертви. Так воно і сталося».

Підтвердження цим словам можна також легко знайти в інформаційних повідомленнях.

«Вимога відставки Президента України — це політична помилка, тому що Президент є тією людиною, яка приймає рішення про створення коаліційного уряду або про підписання угоди про асоціацію». (09.12.2013, голова МЗС Польщі Радослав Сікорський).

І ця позиція не була абстрактною. Вона визначала реакцію європейських дипломатів на події в Україні від 2010 року.

Олег Тягнибок: «Коли у квітні 2013-го більшість Верховної Ради забарикадувалася на Банковій, Томбінський зібрав усіх послів, і представники опозиції почали їм аргументувати, що це кінець парламентаризму. Посли відповідали: йдіть у парламент. Ви погані парламентарі, якщо не вмієте переконати. Парламент — це переконання. Візьміть слово, знайдіть аргументи, переконайте, і все буде нормально. Але як можна переконати шахраїв? Якщо центр ухвалення рішень знаходиться в іншому місці??? А вони знову: парламент — це демократія, вчіться переконувати. Я ще тоді зрозумів, що Європа нам не допоможе».

Руслан Кошулинський: «Під час перших наших спроб блокування ВР була зустріч з одним із представників ЄС, який переконував нас, щоб ми розблокували ВР і дали можливість проголосувати заяву про підтримку єврочогось. Був обід, по два представники від опозиційних фракцій. Обговорювали питання. Кличко видав велику тираду про демократію та персональне голосування. Представник до Кличка: ви розблокуєте? Кличко: ми не можемо. Представник: дякую, до побачення. І все. Вся відповідь. Це класичне ставлення Європи до опозиції. У них була активна співпраця з Януковичем і несприйняття опозиції».

Коли ж почало пахнути смаженим, представники європейських країн з'явилися на Майдані буквально у перші дні.

Олег Рибачук: «Майдан притягує до себе політиків. Томбінського я декілька разів зустрічав самого без охорони на Майдані, так само, як і американського посла. Якщо не знаєш, що це посли — ніколи не здогадаєшся. Це стало частиною протоколу, приходити на Майдан».

Олег Тягнибок: «На Майдані вони було постійно. Томбінський організовував зустрічі у посольстві Польщі, Американському посольстві і навіть у Будинку профспілок. Яценюк мав свої взаємини з ними, Кличко — свої. Ми ж були ізгоями. Арсен мені розповідав: я зустрічався годину, з неї 40 хвилин говорили про „Свободу“. Нам представляли так, що це само по собі велика честь, коли з нами взагалі спілкуються. А зрештою закінчилось оприлюдненням підслуханої розмови Нуланд і Пайєтта, де вони чітко висловилися, що в них із нами будуть проблеми. Пізніше під час зустрічі вони навіть намагалися вибачатися за ту розмову. Але я розумів, що „Свободу“ просто терплять, оскільки без неї нікуди».

Звісно, мало хто пам'ятає про цю підслухану розмову, але ми знайшли її текст. Його й наводимо. До вашої уваги фрагмент розмови між головою Державного департаменту США Вікторією Нуланд та послом США в Україні Джеффрі Пайєттом, яка була оприлюднена у лютому 2014 р.: