Розділ «Хто керував Майданом. Файл № 6»

І таке свідчення дає привід розібратись із фінансами на Майдані.

Сайт «Український інтерес» підрахував, що на Майдані з'їли 65 тон ковбаси та 188 тисяч буханок хліба, запивши все це п'ятьма з половиною мільйонами пакетиків чаю та півмільйоном упаковок розчинної кави. Складно сказати, наскільки ці підрахунки відповідають реальності, але не викликає сумніву те, що грошей і продуктів, які приносили люди, насправді не вистачило б на всі потреби.

Ігор Кривецький: «Була домовленість, що коли хтось приносить гроші, їх складають у загальний котел, а потім ми вже додаємо до потрібного. Грошей, що кидали у скриньки, не вистачало. Крім них, більше шести мільйонів доларів витратили ми. Ми з партнерами домовилися, що фінансуємо пропорційно голосам, які маємо в Раді. Я особисто дав більше двох мільйонів доларів. Гроші несли готівкою. Гривнями. Майдан збирав щось, потім уже сідали і рахували, скільки ще потрібно. Від кожної партії була людина, яка рахувала, коменданти збирали потреби. Щотижня ми приносили гроші, просто із собою. Невеликими сумами. Ящиків з-під ксероксів не було, суми були не ті, бо долар тоді був по 8. Два мільйони — це тоді було лише шістнадцять мільйонів гривень. Але на сам Майдан не треба було носити всі гроші. Частково ми привозили їх до офісу „Батьківщини“ на Турівській. Якщо за їжу платити — давали фірмам. Звітності не було, всім вірили на слово, бо не хотіли, щоб люди мали проблеми від державних структур за те, що допомагають Революції».

Тобто виходить, що фінансування потреб Майдану здійснювалося централізовано і що штаб оперував здебільшого готівкою. Це не дивно, бо з безготівкою зрештою влада розібралась у свій спосіб.

«У рамках розгляду позову Федерації профспілок судом арештовані банківські рахунки, на яких збиралися кошти для Євромайдану й Автомайдану».

(УП, 26.10.2014)

До речі, попри довіру та відсутність формальної звітності, ми знайшли у пресі публічні рапорти про фінанси Майдану.

«Менш ніж за місяць Євромайдан зібрав три мільйони гривень пожертв. Про це пише KyivPost, чиї підрахунки ґрунтуються на даних штабу Майдану... Більшість пожертв надходять з України, хоча невелика частина грошей перераховується і з-за кордону. Так, українці, що живуть в інших державах, перерахували на потреби Євромайдану 95 тис. грн. Громадський сектор Євромайдану за перші 12 днів протесту зібрав 600 тис. грн. Потім збір коштів почав проводитися біля Будинку профспілок, де зараз знаходиться штаб руху. У середньому там отримують від 100 до 500 тис. грн. пожертв на день. Ще одним джерелом фінансування є проект „Спільнокошт“ на Big Idea. Він уже приніс руху більше 235 тис. грн. Небайдужі також приносять величезну кількість корисних речей, зокрема їжі. Кухні Майдану збирають тонни продуктів. Крім того, одна кухня може за день отримати 6 тис. грн. готівкою. Левова частка коштів іде саме на продукти харчування. Так, за перші дев'ять днів Будинок профспілок витратив 230 тис. грн. на їжу та 10 тис. грн. на воду. Витрати на обігрів можуть досягати більше 8,5 тис. грн. Крім того, протестувальники закупили ковдр і одягу більш ніж на 50 тис. грн. Як повідомлялося, рішення про витрачання коштів на суму більше 1 000 грн. приймає оргкомітет Громадського сектору Євромайдану. Вся звітність про витрачені кошти прозора, відзначають активісти».

(УП, 13.01.2014)

«У середньому на потреби Майдану небайдужі жертвують від 180 000 до 350 000 гривень, максимальну суму зі скриньок забирали 22 чи 23 січня — 748 000 гривень. Про це розповіли „Форбсу“ у фінансовій службі Майдану, за яку відповідає комендант Будинку профспілок Степан Кубів».

(УП, 17.02.2014)

Звісно, у фінансовій частині ніколи не буває безхмарно, тому попри довіру виникали і конфліктні ситуації. Зокрема, із депутатом — фінансистом «Батьківщини» Миколою Мартиненком.

Ігор Кривецький: «Раптом викотили рахунок за сцену. Мартиненко і Ко виставляли сцену на Майдан за 26 тисяч доларів на день. Я кажу: ви здуріли? Передзвонив фахівцям, питаю: скільки коштує сцена? За 10 днів уже заплатили 260 тисяч. А вони кажуть, що вся сцена стільки коштує разом з екраном та іншим. Я витратив своїх 250 тисяч, ми поставили сцену безкоштовно, спецалізована фірма брала тільки за обслуговування, щоб заплатити професіоналам».

Це, напевне, наймасштабніший випадок, скажемо м'яко, неоптимальних витрат на Майдані. Переконані, що були й інші, але все одно рівень відкритості і взаємної довіри у фінансових питаннях вражає.

Але все, що ми дослідили вище, стосується лише основних фінансових потоків, які розподілялися централізовано. Бо, крім Ради ВО «Майдан», на Майдані діяли й інші, значно менш масштабні, але цілком самоорганізовані координаційні органи та окремі сили. Так, «Спільна справа» збирала кошти та вела діяльність окремо, Громадська рада Майдану намагалась узгодити дії активістів, які позиціонували себе поза політикою — за це їм усім перепадало зі сцени та в Інтернеті, і слова «провокатори» та «проект Банкової» щодо них вживалися замість «добрий день». Особисто нам, крім того, довелося брати участь принаймні у двох ініціативах, які збирали експертів та інтелектуалів, щоб вирішити питання стратегії, до яких під час Революції рідко доходять руки.

А головне — паралельно зі столичним у десятках міст і містечок діяли власні Майдани, які були цілком поза цією системою керівництва та фінансування. Майдани в Україні фінансувались і діяли цілком автономно й об'єднувалися лише спільною ідеєю та, звісно, прикладом найбільшого — столичного плацдарму Революції.

Саме на київському Майдані стали помітні переваги організованих, об'єднаних спільною ідеологією політичних сил над партіями, які насправді є просто виборчими проектами. Головним козирем перших стала організованість і дисципліна.

Ігор Кривецький: «Майдан треба було тримати цілодобово. Ми мали 1,5 — 2 тисячі людей уночі — Київрада, Профспілки, Палац Свободи. Зранку всі шикуються. Іноді доводилося допомагати людьми союзникам, які не могли організувати своїх прихильників. На всі сотні Самооборони виділялися кошти з казни Майдану — за винятком сотень „Свободи“».

Згадуємо свою розмову на Майдані з одним із депутатів місцевих рад від «Батьківщини». «От я не розумію, — казав він обурено. — „Батьківщина“ має більше десяти тисяч депутатів усіх рівнів! Чому б їх не звезти сюди, щоб вони постояли на Майдані?». Нас таке питання здивувало: «А чому вони самі не можуть приїхати?». «Тобто?» — не зрозумів депутат. «Тобто взяти квитки на потяг, сісти та приїхати. Вони користувалися брендом партії, щоб пройти у владу, вони під її дахом вирішують свої питання і не можуть витратити кілька днів і кілька гривень, коли партії потрібна допомога?». Він розгубився: «А я про це якось не подумав». «Давайте згадаємо суд над Тимошенко, — не зупинялися ми. — Якби тоді всі ці депутати приїхали попід Печерський суд, як ви гадаєте, вони б змогли відбити Юлю?» — «Напевно». — «У тому ж і річ. І Юля ішла на суд під пісні політтехнологів про те, яка у неї потужна партія, а потім визирнула у вікно і побачила там кількасот людей». — «І те правда».

А проте співіснування на Майдані різних політичних сил не могло не викликати суперечок.