Розділ «Майдан «без політиків». Файл № 2»

Вадим Васильчук: «На Майдан я їхав із переконанням, що у першу ж ніч усе рознесуть, усіх затримають, це була спокійна певність, що все відбудеться саме так. Але нічого такого не сталось. У людей була певна розгубленість, і коли час наблизився до опівночі, до закриття метро, почалися заклики, щоб усі розходилися, бо і політики, і громадські діячі планували акції на вихідні. Всі лідери були проти того, щоб Майдан відбувся саме 21-го, окрім, власне, громади, яка вже зібралась і проявила себе. Оскільки я мав досвід Помаранчевого майдану, на якому був комендантом Профспілок, то почав розподіляти обов'язки. Хтось приніс столи, хтось — прозору скриню, щоб збирати гроші. Підрахунок грошей Дзиндзя знімав на камеру, щоб не виникало ніяких розмов. Перша ніч була важкенька. Найважчий час на Майдані — ранок, бо всі, хто стояв, біжать додому перевдягтися та йти на роботу, і дванадцята ночі, коли зачиняється метро і всі їдуть додому, та ще якщо дощ. До того ж, нам не давали ставити намети. Тільки щось натягували, щоб сховатися від дощу, це зносилося міліцією.

Чомусь Євромайдан називають студентським, а я б назвав його стоячим, бо студенти були не завжди, вони не були основою. Сьогодні іноді кажуть — якби не студенти, нічого б не було, а у нас навіть жарт був — а де студенти?».

Ми з вами добре пам'ятаємо, що Євромайдан — не тільки сцена, але й звичайні мітингарі — щиро дистанціювалися від політиків. І розуміємо, що якби тема «без політики» не резонувала у громадській думці, то під стелою Майдану з перших днів звучали б політичні вимоги — щонайменше відставки уряду. Але громадськість політикам не довіряла, навіть опозиційним, і корінь цього явища ми побачимо, якщо згадаємо події попередньої революції — Помаранчевої.

Тактику проголошення усіх політиків «поганцями» влада почала застосовувати ще на виборах 2004 року. Ми не можемо довести, що ми добрі? Доведемо, що наші опоненти теж погані. Адже оголошення поганими всіх без винятку знищує рівень довіри до конкурентів влади, а тому вибілює її саму. Коли влада відверто чорна, це помітно, а коли починається гра у «50 відтінків сірого», прості люди швидко втомлюються.

До того ж, застосовуючи виборчі фальсифікації, зовсім не обов'язково мати підтримку більшості — досить того, щоб громадська думка була скептичною до опозиції, тоді люди, якщо навіть не повірять оголошеним результатам, особливо протестувати не будуть, бо обирали з двох зол.

Треба також враховувати, що опозиційні політики, які прийшли до влади після Помаранчевої революції, швидко почали взаємне поборювання за допомогою проплачених мітингів. Цим грішили, зокрема, й партії «Батьківщина» та УДАР. А «заробітчани» з партійними прапорами справляють настільки огидне враження на людей, що одне тільки слово «політика» одразу викликає відторгнення.

Отже під впливом тези про «поганих політиків» перебували не лише ми особисто, а й велика частина суспільства, розчарована результатами Помаранчевої революції. І політтехнологи Банкової були б зовсім дурнями, якби не спробували використати цю ситуацію. Так само, як і керівники Євромайдану не могли не помічати настрою мітингарів.

Тож ми звернулися до одного з найбільш послідовних прибічників протесту «без політиків», координатора руху «Чесно» Олега Рибачука. Після відставки з посади голови Секретаріату Президента Ющенка пан Олег зайняв щодо політиків тверду і послідовну викривальну позицію.

Олег Рибачук: «Для мене Майдан почався дуже символічно. Я прилетів із тижневого туру Кримом, де ми презентували фільм про Межигір'я, потім у Криму презентували угоду про асоціацію. Прилітаю — а у Фейсбуку починається: теплі речі й т. ін. Я на машину — додому, приїхав на Майдан годині о 23-й. Першим моїм викликом було звернення: якщо депутатів не прибрати з трибуни, вони розженуть Майдан. Не „Беркут“ розжене, а політики. Я домовився про квоту — один депутат, один не депутат, через раз. Мене депутати знають. Спрацювало».

Пригадаймо, що молодіжний громадський актив формувався після Помаранчевої революції, коли в інфопросторі масово розганяли тези на кшталт «нас кинули», «революцію роблять романтики, а результатами користаються негідники» тощо. Але опозиційні політики теж мали свою правду.

Олег Тягнибок: «Ми вийшли з Опери, де був захід із вшанування пам'яті жертв Голодомору, і прийшли на Майдан. Там було людей зо 20, і почалися перетягування: „без політики“ тощо. Ми наводили приклад Податкового майдану, Мовного. Казали, що галузеві майдани ні до чого не призведуть, бо вони без політики. Як було з Майданом транспортників? Вони заблокували Кабмін фурами. Ми одразу спрогнозували, як воно далі буде. Так і вийшло. Прийшов із Кабміну чоловік: дайте 5 делегатів. Сіли, Азаров почав із купи компліментів, потім: що кому треба? Перший: нам не доплачують ПДВ. — Як ви називаєтеся? — „Група А“, наприклад. — Він дзвонить до ДПА, при делегатах дає їм розгон, каже: завтра до податкової прийдете, вам повернуть. Звертається до наступного: ви так добре говорите, нам такі люди потрібні, виходьте до нас на роботу. В результаті делегати вийшли на вулицю і кажуть: давайте поки розійдемось. Отак буває без політики».

Ігор Кривецький: «Половина з тих, хто тоді був „без політики“, потім стали нардепами. Яке ж це „без політики“? І чому, коли „Беркут“ нещадно бив патріотів на Європейській, на майдан Незалежності Попов привозив їжу і поставив намет, щоб мітингувальникам було зручно? Це ще раз підтверджує, що Банкова брала участь у організації „Майдану без політиків“».

Бачте як! З точку зору професійних політиків, влада цинічно використовувала громадськість, виховану на антиполітичній риториці, а громадськість несвідомо йшла на співпрацю з Банковою.

Проте особисто ми теж перебували під впливом «аполітичної» аргументації, тому чудово розуміємо, що технологія «без політики» спиралася на настрої людей. А проте й у громадському середовищі все було зовсім не однорідно.

Вадим Васильчук: «Ми називали себе не комендантами, а координаторами. На початку це були Тарас Шумик, Віктор Андрусів, Єгор Соболєв, я, коло досить широке, одразу всіх не згадаєш. Це було управління Майданом. Завжди на Майдані був або хтось із нас, або заступник-помічник. Зрештою ми знайшли координаційну раду. Зайшли на засідання, почали слухати їхні пропозиції, і це було смішно, бо розмовляли теоретики, а ми — практики. Вони щось вигадують, а в нас воно вже працює».

Із цих слів можна зробити дуже важливий висновок: внутрішній порядок на Майдані став результатом самоорганізації, бо тертя і непорозуміння завжди виникають там, де зустрічається ініціатива багатьох людей. І центрами такої самоорганізації стали люди з досвідом Помаранчевої революції.

Олег Рибачук: «Виникли правила Майдану: не треба партійної символіки, цього вимагали студенти, кияни підходили, казали, що не хочуть, щоб хтось піарився. В результаті мене звинуватили у всіх гріхах».

До речі, Олега Рибачука активно ганили з обох боків. Прихильники Банкової вважали, що він організував Майдан на західні кошти, і навіть у прокуратурі була велика справа проти нього. Політики-опозиціонери поза очі, а іноді й відкрито заявляли, що Рибачук діє у змові з Банковою.

Олег Рибачук: «Десь о 2-й годині ночі приносять повісточку: ніяких наметів, є рішення суду — щоб ніяких наметів. Ніч. Народу далеко не тисячі. Починаються будні. Створити коордраду: Соболєв, я, кілька людей з ДемАльянсу. Не було Мустафи та решти, було інше коло дуже практичних людей. Зібралися: хто за що відповідає. Потрібні логістика, безпека, комунікація, їжа. З Могилянки викладач став комендантом. Я вибрав собі функцію: усе, що стосується студентів. Крім того, я чергував уночі, коли найнебезпечніше, від закриття до відкриття метро.

До Саміту, на якому вирішувалася доля Асоціації, лишався тиждень. Ми мали пояснити громадянам, чому ми тут і чому нас має бути з кожним днем більше. Була чітка вимога: підпиши! Чому нас має бути більше: бо якщо уряд Азарова ухвалив рішення, а ми мовчимо — значить, світ каже: їх це влаштовує. Кияни, прийдіть, висловіть свою позицію. І це спрацювало. Діти стояли з плакатами „Не йди з Майдану!“. І люди розуміли, чому треба тут бути стільки, скільки кожен може.