Розділ «Кого і як почув Янукович. Файл № 12»

Перші загиблі змусили сторони повернутися до діалогу.

Андрій Мохник: «Перші пориви говорити з Януковичем були з боку Яценюка та Кличка. Коли почалося протистояння на Грушевського, коли загинули люди, Яценюк сказав: я їду до нього, з цим треба щось робити. У парламенті була зустріч у Рибака за участю Портнова та Лукаш — треба було щось вирішувати. Багато людей сиділо у СІЗО, йшли бойові дії на Грушевського. Ми казали: як ми можемо зупинити людей, коли ви вже багатьох закрили, завели купу справ, кожен розуміє, що він — наступний? Вони у відповідь педалювали тему звільнення адмінбудівель. І Портнов, і Лукаш діяли впевнено: якщо не погодитеся на наші умови, буде ще гірше».

Олег Тягнибок: «Реальні переговори почалися тільки після 22 січня. Я не був серед тих, хто про них домовлявся, всю інформацію отримував від Яценюка. Особисто я із задоволенням був би в натовпі, я навіть не любив на сцені стояти, серед людей почувався природніше, але хто, як не лідер опозиційної партії, мав бути на цих переговорах? Перемовини були серйозні. В Адміністрації Президента, у кімнаті, суміжній із кабінетом Президента. Зазвичай ми приходили, нас перевіряли ретельно, з металошукачами, телефони мали залишити на охороні, я вже потім і не брав телефон, лишав у машині. Запрошували у приміщення, де ми чекали. Часом 10 хвилин, коли й годину. Чи Янукович не міг, чи то була гра, щоб нас „вимаринувати“. Пропонували чай. Часом приходив хтось із впливових людей, із близького оточення і „забавляв“ розмовами. Між собою ми говорили мало, переважно натяками, бо знали, що нас записують. Потім заходили до переговорної зали. Там уже були телекамери придворних каналів, офіціоз. Янукович заходив в інші двері, за ним Клюєв, Портнов, Лукаш і ще хтось, якщо потрібно. Ми сідали спиною до дверей, вони спиною до вікон і починали говорити».

«Відбулася зустріч Президента Віктора Януковича та учасників робочої групи з врегулювання політичної кризи з лідерами опозиційних парламентських фракцій. Як повідомляє прес-служба глави держави, у зустрічі брали участь перший заступник глави Адміністрації Президента Андрій Портнов, міністр юстиції Олена Лукаш, керівник фракції політичної партії УДАР Віталій Кличко, керівник фракції „ВО „Батьківщина““ Арсеній Яценюк, керівник фракції „ВО „Свобода““ Олег Тягнибок. Зустріч тривала понад чотири години».

(УП, 27.01.2014)

Олег Тягнибок: «У нас позиція була конкретна — вимоги Майдану, ми їх озвучували. Кличко досить часто мав інформацію від радників про те, якою мас бути його позиція. Я кожен раз, оскільки виступав зазвичай третім, мусив підлаштовуватися до тез, які озвучували партнери. Якщо вони чогось не сказали — говорив, але якщо вони сказали щось не так, то все одно тримав лінію, щоб позиція виглядала спільною. Нас намагалися розділити, тому я трохи коригував, але погоджувався, адже ми мусили виглядати єдиним цілим, а вони працювали на те, щоб нас розбити, за принципом — діли та пануй. Я бачив, що публічні переговори ні до чого не призводять, бо ми переважно товкли воду в ступі. Хоч насправді публічними ці переговори не можна назвати — преса була лише 5 хвилин і виходила. Портнов грав роль поганого слідчого, Лукаш — іще гіршого, вона таке молола, що навіть Янукович її зупиняв. Портнов прямо так і говорив Януковичу: вони вас дурять, не вірте їм. Для мене важливим питанням було, щоб майданівців випустили з в'язниці, важливою була амністія, бо я розумів, що у підсумку все одно постраждають свободівці. Перші арештовані на Майдані були свободівцями. Перший в'язень Грушевського — наш Андрій Лоза, керівник артемівської організації „Свободи“ в Донецькій області. Ми не могли допустити, щоб хтось із наших сидів. Поки хоч один сидить, партія не може бути спокійною. Я як партійний лідер мусив робити якісь кроки, зокрема й дипломатичні. Це й були переговори».

Окрім приміщення Адміністрації Президента, спілкування відбувалося також і у Верховній Раді.

Андрій Мохник: «Переговори велися постійно — в Рибака, у ВР, мало не кожне засідання ВР починалося з того, що він збирав у себе в кабінеті голів фракцій, уповноважених осіб, товкли воду в ступі, бо реально зробити нічого не могли».

«Керівники фракцій вирішили продовжити нараду у кабінеті голови парламенту Володимира Рибака. Як передає кореспондент „Української правди“ станом на 11:50 погоджувальна рада перейшла у нараду у кабінеті спікера. Перед цим лідери опозиції і більшості пересварилися на погоджувальній раді, звинувативши один одного у незаконному захопленні влади та ескалації протистояння. „Ви захопили владу, а тепер втратили контроль і не знаєте, що з цим робити“, — кричав на опозиціонерів голова фракції ПР Олександр Єфремов. „Це ви захопили владу“, — відповів Тягнибок. Депутати не узгодили жодного питання порядку денного і почали наполягати на продовженні консультацій у кабінеті Рибака без преси».

(УП, 03.02.2014)

Але паралельно з перемовинами влада продовжувала брати заручників, таким чином зміцнюючи свою переговорну позицію.

«Штаб національного спротиву дає владі декілька годин для того, щоб вона звільнила затриманих активістів Майдану Про це заявив заступник керівника Штабу національного спротиву Сергій Пашинський 26 січня. Він повідомив, що станом на сьогоднішній день, згідно з офіційними заявами МВС, тільки в Києві заарештовано 118 осіб, у Черкасах — 58 осіб».

(УП, 26.01.2014)

«До затриманого на Грушевського у Києві Івана Холода, у якого підозра на третій інсульт, не пускають родичів до лікарні. Про це повідомив „Українській правді“ депутат міськради Вишневого Юрій Лісничий. За його словами, вишневчанин Іван Васильович Холод, 1960 року народження, був затриманий на Грушевського 22 січня, вночі. „Зараз у ЛШД на лівому березі. Інвалід II групи. 2 інсульти. Зараз втратив зір. Тиск 260 на 200. Підозра на 3 інсульт. Рідних до нього не пускають“, — заявив він».

(УП, 26.01.2014)

Андрій Мохник: «Відповідальність за чуже життя — це найважче. Ти привів на Майдан друзів, однопартійців, людей, яких ти знаєш, ти відповідаєш за них. Це може зрозуміти лише той, хто має відповідальність за чуже життя. Це — найбільша відповідальність».

Отже, кінець січня та початок лютого пройшов у постійних перемовинах.

Андрій Мохник: «Спочатку зустрічалися раз на кілька днів, а потім, 18-20 лютого, вже щільніше, бо до перемовин приєдналися міжнародні гаранти».

Олег Тягнибок: «Вони використовували грамотні психологічні кроки — наприклад, коли під час розмови ми починали домінувати, коли Янукович потроху здавав позиції заходив помічник і клав теку на стіл. І одразу: „А що ви мене тут переконуєте, дивіться, що ваші зараз роблять!“. Одного разу питає: „У тебе є такий Сич? От ти розказуєш, що ви тримаєте слово, а тут по всіх каналах пішла інформація, що Сич на мітингу у Франківську закликав до збройного повстання“. За моєю інформацією, Олександр Сич не у Франківську, а у Києві, але хтозна, може, він поїхав до Франківська? Однак я добре знаю Сича, це не та людина, інша риторика, не його стиль — бачу, щось не те. Переговори зупиняються. Я кажу, що з'ясую. Іду за своїм телефоном, не можу додзвонитися, бо блокують зв'язок. Починаю дзвонити зі стаціонарного, телефонні номери напам'ять не знаю. Минає купа часу. З'ясовую, що це не Сич, а Попович, не у Франківську, а деінде, і казав зовсім не те. А насправді проти Сича написав сайт, за яким стоїть, хто б ви думали?.. Ганна Герман. Минає година, я щасливий приходжу і кажу: все брехня. А мені: „Це вже нецікаво, давай говорити далі“. Як в анекдоті — ложечки знайшлись, осад залишився. Атмосфера нашого домінування луснула, як мильна бульбашка».

Люди на Майдані мали багато претензій до лідерів опозиції, які спілкувалися з Януковичем. Їм закидали ігнорування вимоги дострокових виборів Президента. Докоряли тим, що вони не говорять про звільнення Тимошенко. Ну а особливо багато говорили про те, що лідер націоналістів тисне руку Президенту-вбивці. Як так можна?