Розділ «Захопливі захоплення. Файл № 10»

«Нині затриманими залишаються 116 активістів Майдану. Про це на майдані Незалежності під час інформаційного мітингу заявив лідер фракції „Батьківщина“ Арсеній Яценюк. „Станом на зараз уже 122 наших героя звільнені з казематів Віктора Януковича. Це зроблено за останні кілька днів. Але ще 116 людей, яких незаконно утримує режим Януковича за ґратами, лишаються в тюрмах. Наше завдання — звільнити всіх“, — заявив Яценюк».

(УП, 02.02.2014)

Саме тому Майдан погодився на звільнення адмінбудівель і перемир'я.

Андрій Мохник: «Після 19-го ситуація була у глухому куті — регіонали наполягали, що їхні дії були законними, а ми діяли не за законом: захопили адмінбудівлю, нападаємо на представників влади з коктейлями Молотова. Треба врегулювати. — Як? — Ви звільняєте все — І? — Ну, і все. — А заручники у СІЗО? — Розглянемо окремо. — Ні, всіх на всіх. — Але ви звільняйте Хрещатик, Грушевського та Інститутську. Однак врешті вдалося погодити, що вони відпускають заручників і припиняються активні дії на Грушевського. Ми сказали, що Київраду Попову не віддамо — хай це буде представник ОБСЄ».

Але українська влада надто швидко зрозуміла, що заручники — це прекрасний інструмент тиску як на весь Майдан, так і на активістів персонально.

«Вагітну дружину Олександра Данилюка затримали за підозрою у контрабанді наркотиків. Прес-служба Штабу національного спротиву отримала тривожну інформацію про розвиток ситуації із родиною лідера громадського руху „Спільна справа“ Олександра Данилюка, на цей момент його вагітну дружину з півторарічною дитиною на руках, яка була затримана за підозрою у контрабанді наркотиків, митники відпустили з кімнати для допитів».

(Uainfo.org, 28.01.2014)

Олександр Данилюк: «Після захоплення Міністерства енергетики подзвонив голова СБУ Якименко і сказав, що відміняються усі переговори, які зі мною вів його заступник, хоча й заступник мені натякав, що вони знають, де моя родина і таке інше. Якименко знову сказав про сім'ю, що їй триндець. У мене під домом з'явились автоматники, незрозумілі люди у цивільному в машині. Я зрозумів, що коли така ситуація, родину треба евакуювати. Потім відбулась історія з підкиданням дружині наркотиків. Слава Богу, вони зрештою полетіли з України. Це коштувало серйозних міжнародних впливів, бо наші вже нічого не вирішували, і всі домовленості про те, щоб їх випустили, були з Москвою. До мене приїздили донецькі бандити, старий криміналітет, казали, що це неправильно, це перебір — вагітна жінка, дитина, так не можна, це вже правил ніяких не існує. Поїхали з цим до Яника, повернулись. Яник сказав, що вже не вирішує ці питання. Причому я дзвонив їм і казав: ви покидьки, якщо хочете, я здамся, нащо третирувати вагітну жінку з дитиною? Вони сказали: пізно, це через Москву вирішується, хочете — дзвоніть до Москви. Я сказав: я в Москві нікого не знаю, я вас знаю, покидьків».

Судячи із затримання вагітної жінки та дитини, операцією і справді керували з ФСБ. Луб'янка легко впізнавана за почерком.

Олександр Данилюк: «Я думав якийсь час побути поза Майданом, але неможливо було навіть користуватися мобільним, бо проти мене працювали, і незрозуміло було, хто є твоїм союзником. Тому вирішив їхати до Лондона, бо там БіБіСі, це центр поширення інформації. Але питання, як виїхати? Реально проблематично було навіть скористатись і-мейлом, бо кілька спроб відкрити мій мейл призводили до того, що приїздили менти, дуже оперативно. Я пробував перейти польський кордон, потім перейшов до Молдови, звідти вилетів на Лондон.

Я залишив Майдан на третій чи четвертий день перемир'я. У Лондоні ніхто не вірив, що росіяни готують вторгнення. Навіть накопичення сил у Криму не бачили. Але БіБіСі свою функцію виконала. Коли почалася гаряча пора, я на БіБіСі був основним спікером, і свою роботу зробив. Бо єдиною версією на той момент у них була така, що у нас тут внутрішній конфлікт, а я давав правдиву версію, був учасником усіх заходів, три дні не виходив із БіБіСі. Але коли почався штурм Профспілок, ми знову взяли МінАПК, і це було принципово, бо ми розуміли, що план ліквідації Майдану відпрацьований без урахування захоплення адмінбудівель».

І це розуміли не тільки у «Спільній справі».

Андрій Мохник: «Владу турбувало найбільше КМДА та Грушевського. КМДА — це „Свобода“ а Грушевського — „Правий сектор“ Вони так вважали. Перший крок — віддати КМДА та розблокувати Грушевського. Ми сказали — хай ПС зробить смугу на Грушевського, за ними й ми. Тоді звільнили проїзд на Грушевського, і ми вийшли з КМДА. А коли 18-го почався Мирний наступ, до КМДА знову зайшли свободівці».

Після початку бойових дій адмінбудівлі почали знову переходити до рук революціонерів.

«Біля будівлі Київської міськдержадміністрації на Хрещатику горіли ворота, протестувальники зайшли в будівлю. Про це „Українській правді“ повідомили очевидці. Горіла також будка пропускного пункту біля воріт. Мітингувальники підпалили шини і збираються будувати там нову барикаду».

(УП, 18.02.2014)

«Євромайданівці зайняли у Києві приміщення Головпоштамту, Державного комітету телебачення і радіомовлення, а також декілька кав'ярень на Хрещатику».

(УП, 19.02.2014)

Врешті-решт саме захоплені адмінбудівлі — не лише у Києві, а головне, по всій країні — і стали вирішальним аргументом у перемозі Майдану.