TextBook Проте, зважаючи на останні звістки, генерал добре розумів: невдовзі йому доведеться повернутися у свій корпус. А тому варто відвикати навіть від самої думки, що в нього є бодай найменший шанс розслабитися й відпочити. Це стане можливим, тільки коли літня батальна кампанія залишиться позаду, а французьке військо знов стане на зимові квартири, не раніше. А доти… воюй, генерале, воюй!..
Втім, була ще й інша причина сидіти тихесенько, не ворушитися й не переривати цим Йоганна Вольфганга: вірш графові таки сподобався!
– От що я скажу на це, хлопче… – замислено мовив Орлі, коли читання нарешті завершилося. – Безперечно, у тебе є талант до красного письменства. І якщо ти тільки схочеш… а також не пошкодуєш зусиль і часу…
Затамувавши подих, юний Гете дивився на француза. І той урочисто прорік:
– Так, якщо не пошкодуєш зусиль і часу, не лякатимешся прикрощів злиденного життя, колись із тебе вийде неабиякий поет.
– Ви справді так вважаєте, гер генерал?!
– Авжеж, мій друже, авжеж!
– О-о-о, гер генерал!..
Розчулений таким компліментом хлопець рвучко кинувся до графа, проте цим різким рухом заподіяв йому ненавмисну шкоду. Орлі наморщив обличчя й засичав крізь зуби від болю, а Йоганн Вольфганг ошелешено відсахнувся, забелькотівши:
– О-о-о, гер генерал, вибачте, будь ласка, вибачте! Я не хотів…
– Так-так, знаю, знаю… Просто мені боляче, от і все.
– Вибачте, гер генерал!..
– А-а-а, пусте…
Нарешті граф перейшов на ліжко, що стояло у кутку кімнати, вмостився там якнайзручніше, Йоганн Вольфганг обережно (аби знов не спричинити зайвих клопотів) усівся на краєчку стільця поруч – і спокійна виважена бесіда продовжилася на тому ж самому місці, на якому завершилася вчора.
Ясна річ – йшлося про скелю Лореляй, що височить посеред Рейну. Тільки якщо юний Йоганн Вольфганг захоплено щебетав про тамтешні запаморочливі краєвиди, генерал-поручник оцінював мальовничу місцину з точки зору професійного вояка. Бо краса красою, а от що скеля Лореляй є природною неприступною фортецею, то з цим не посперечаєшся…
– Чому ви, гер генерал, весь час говорите про війну? – не втримався нарешті від запитання хлопчина.
– Бо я військовий! Про що ж іще мені говорити у такому випадку? – щиро здивувався граф.
– Та хоч би про скарби Нібелунгів! – сказав Йоганн Вольфганг, причому в його оченятах сяйнула хитра іскорка. – Адже ви до того ж людина заможна.
– Якщо вже згадувати Нібелунгів, то саме як неперевершених вояків, – Орлі знизав плечима. – От бачиш, коло замкнулося…
Хлопець лише зітхнув. Граф щиро розсміявся й мовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 Гендляр, прочанин, масон“ на сторінці 2. Приємного читання.