TextBook – Ну, не ображайся, будь ласка. Я тебе розумію: ти ще зовсім молодий… якщо не сказати – малий, маєш чисту романтичну душу. Тоді як у мене свої міркування та зовсім інший погляд на світ.
– А про що саме ви думаєте? Невже весь час про війну?..
– Але ж нині бойові дії тривають…
– Хіба не можна перепочити від того бодай на мить?
Орлі стомлено заплющив очі.
«Бодай на мить перепочити». Так, було б незле, зовсім незле…
Проте допоки козаки залишаються вигнанцями на чужині, заспокоюватися він просто не має права.
Не час, ще аж ніяк не час!..
– Така от справа… – обережно почав Орлі. Одразу ж згадав про щойно написаного листа, про аргументи на користь створення Рейнської Січі[41], вже вкотре звернені до Його Королівської Величності… І вкотре, здається, марно…
– Бач, яка справа, хлопче… Я вже неодноразово розповідав тобі, що не належу до французької нації, що я – козак.
– А-а-а, так-так! – поквапився кивнути Йоганн Вольфганг. – Козаки – це немовби наші Нібелунги, я пам'ятаю.
– Саме так, немовби Нібелунги, – посміхнувся Орлі. – Але тоді де й жити нам, як не на отій скелі Лореляй?!
– А й справді так!.. – щиро здивувався хлопчина. Граф замружився, ще раз подумки уявив написане у черговому посланні до августійшої персони, зітхнув і мовив тихо:
– Тим паче, коли козаки ще жили у рідній Украйні, а не поневірялися у вигнанні, то дуже полюбляли селитися саме на подібних скелях посеред бурхливих річок. І найславетніше, найвідоміше, найлегендарніше місце їхнього поселення називається Запорозькою Січчю.
– А ви бували там, гер генерал?
Орлі розплющив очі, помовчав трохи, сумно зітхнув:
– Авжеж бував, хлопче! І неодноразово…
Мовив це – і якось загадково посміхнувся.
Серпень 1734 р. від Р.Х.,
Українські землі
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 Гендляр, прочанин, масон“ на сторінці 3. Приємного читання.