TextBook Григорій сумно зітхнув, адже сам нещодавно пережив аналогічну втрату. Візник же вів далі:
– От від покійної матусі я й почув про козаків чимало.
– Від матері? – гетьманич мимоволі здивувався. А від подальших пояснень у нього волосся стало дибки:
– Від неї, так – адже матуся зі своїм батьком… з моїм дідусем Семеном, тобто, декілька років жили на еміграції у Бендерах, а потім у Швеції – аж у самому Стокгольмі.
Покійна матір парубка, який за віком цілком годиться йому в сини!.. Жінка, яка разом з батьком Семеном декілька років жила на еміграції спочатку в Бендерах, потім у Стокгольмі!..
Невже вона?!
Господи Боже, на все воля Твоя!..
– А-а-а… як її звали? – нарешті вичавив із себе Григорій.
– Софією.
– А-а-а…
– А діда – Семеном Півтораком, – мовив парубок. – Він теж помер.
Бідолашний гетьманич щосили зціпив зуби і навіть подих затамував, аби жодним звуком не виказати власних почуттів.
– А ви що, знали їх?..
– Ні, – різко видихнув Григорій. І одразу спіймав себе на тому, що відповів занадто швидко і категорично, а це видається надто підозрілим на тлі попередніх пауз! Візник і справді щось запідозрив, бо запитав:
– А може, просто чули?..
– Ні-ні, я згадав про своє. І це тебе жодним чином не стосується.
– А-а-а… Ну, якщо так…
– Давно твоєї матері не стало?
– Навіщо вам знати, якщо ви не були знайомі?
Гетьманич зрозумів, що цим тільки розбурхав підозрілість парубка, а тому поквапився збрехати:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 Гендляр, прочанин, масон“ на сторінці 15. Приємного читання.