TextBook – Да сами извольте посмотреть, господин генерал, что это такое. К чему кричать только, никак в толк не возьму, – абсолютно спокійно мовив Григорій, торкнувся персня і неквапом розвернув його камінчиком назовні.
Побачивши на руці бранця знак великого майстра масонської ложі англійського статуту, пан комендант жахливо пополотнів[46], здригнувся, відступив на крок, потім ледь чутно промимрив, звертаючись до старшини:
– Пошел вон…
– Я?.. – не повірив власним вухам нещасний москалик.
– Ну не я же! – посміхнувся Григорій і склав долоні певним чином: своєрідний пароль на підтвердження його статусу. Точнісінько, як навчив батько…[47] Генерал Кейт відповів таким самим жестом, абсолютно незрозумілим старшині, та гримнув на нього:
– Вон отсюда, сволочь!
Потім одразу ж лагідно звернувся до нещодавнього бранця, а відтепер високоповажного гостя, вказуючи на стілець біля стіни:
– Присаживайтесь, сделайте одолжение! Как добрались, как себя чувствуете? Не хотите ли с дороги чего перекусить перед ужином?
– Спасибо, не откажусь. Ведь этот мерзавец кормил меня еще утром, – Григорій кивнув на старшину, який плентався до дверей кімнати, ледь пересуваючи неслухняні ватяні ноги. – Впрочем, чего же и взять-то с него, с дубины этой стоеросовой?!
Обидва весело засміялися. Генерал подзвонив. Відштовхнувши старшину, у дверях з'явився хвацький денщик.
– Принеси-ка нам чего-нибудь поесть, – коротко наказав Кейт, підкрутив пишні вуса і знов повернувся до гостя: – Позвольте осведомиться, с какой целью вы посетили наше убогое захолустье и-и-и… В общем, простите за нескромность, но о цели вашего пребывания здесь, так сказать, я обязан быть осведомлен. А то, знаете ли…
Комендант делікатно замовк, проте Григорій одразу ж підхопив весело:
– Вы имеете в виду приказ о моем задержании?
– Совершенно верно!
– А-а-а, не обращайте внимания! – Гість рвучко махнув рукою, немовби відганяючи надокучливу муху. – Все это не более чем происки недоброжелателей. Я тут по делам ордена розенкрейцеров, подыскиваю подходящую кандидатуру провинциального мастера…
У самісінькій глибині очей Джеймса Кейта на мить сяйнуло щось схоже на радість. Посміхнувшися самими куточками рота, Григорій повів далі:
– Но вы же знаєте, что далеко не все там, в Санкт-Петербурге, настроены доброжелательно по отношению к великому делу «вольных каменщиков»…
Комендант співчутливо кивнув і знов підкрутив вуса. Тут денщик заніс великий таріль з фруктами. Гетьманич одразу схопив соковите рум'яне яблуко, із задоволенням відкусив шматочок, проковтнув і продовжив говорити:
– Вот отсюда интриги да козни всяческие – сами понимаете! Потому я и решил отправиться в поездку инкогнито. А так… Путешествие вышло, должен заметить, вполне сносным. Людишки тут мелковаты, разумеется…
– Да уж, это вам не Европа!.. – погодився генерал Кейт.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 Гендляр, прочанин, масон“ на сторінці 19. Приємного читання.