Розділ «ПЕТРУНЯ»

- Наталю! Наталю! Впусти-но мене на часинку до себе.

- Мама! - жахно, одними губами вимовила Наталя. Далі очі її стали гострі, сама заметушилась, заметлилась по кімнаті, легко, як тигриця... Збилась набік коса, рухи буйні, сильні.- Це все та гадюка, це все та гидота вистежила.- Очі заогнилися ненавищами.

- Хто такий?

Вона не одповіла. Далі глянула на його владно, гостро.

- Чого ж стоїш? Ховайся,- кинула похапцем.

Голос за дверима:

- Наталю, не бари ж мене тут під дверима...

- Сюди! Сюди! - шепоче, як з огню, Наталя і тягне, як дитину за руку, Якова до ліжка.

Яків косо позирає під ліжко і опирається.

За дверима нетерпляче:

- Наталю!..

Яків вириває руку, легенько вискакує на вікно і без шуму тоне в кущах... Дві-три гілочки на бузку тільки похитнулися і знову стихло.

Раптово гвалт:

- Хто такий? Стій! Стій! - не своїм голосом закричало щось у кущах... Геть пішла луна в заснулому саду.

Кущі бузку захитались, затріщали, заходили ходором, ніби несподівано звели між собою люту бійку.

- Ні, не вирвешся! Не вирвешся! - навмисне якнайголосніше галасував у кущах уже охрипший економ.

У відповідь йому: лясь, лясь! Щось мішком повалилось додолу, гупнуло.

Кущі вирівнялись, примовкли, стоять у задирливій позі.

Шелестіли вже бур’яни десь у гущавині, захрустів під ногами сухий лом - затихло.

- Прибив, розбіяка, скалічив!..- урочисто вигукував економ.