TextBook Було це давно, що хіба старі-старі діди пам’ятають бородаті: стояли морози.
Стояли морози, сніги лежали білі...
В селі заходило свято.
Огняним їжаком, сердито настовбурчивши золоту щетину, сідало за снігами сонце, а проти сонця - дими з бовдурів: вихиляючись, перекидаючись, вистрибом мчали у прозоре небо, самі прозорі, сизо-рожеві, сині, мов помальовані.
Це вгорі, а внизу...
Під ногами співає, під саньми тріскотить, ніби хтось сипле під полоззя жменями пістони; дзвониками дзвенять, шугаючи, діти з гори на громаках, як городні убехані опудала; біла повись пацьорками на деревах, пелехатим мотуззям - на людях, на конях, все біле, од усього живого біла клубочиться пара, люди, замотані, не йдуть - бігцем, як на пожежу, поспішають, труть нашвидку уші та, замість вітатись, тільки лунко перегукуються: «Ну, морозець!» - або: «Це мороз - з очима!»
Стояв через поле сивий хмурний ліс, а понад тим лісом, з того краю, що приходить ніч, тумою насувала темна курява-мла, а з того лісу вовком позирає розбійник-мороз, ночі дожидаючи: «Ось-ось... ось нехай тільки сонце зайде - я прийду до вас куті їсти...»
Нема вже тепер тії хатки в лісі, що кулями обставлені стіни у неї, й лісника немає. Тільки ліс.
Увесь день стояла в лісниковій хаті рожево-золота темрява, увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз.
На покуті - кубло сіна. В кублі - кутя й узвар. Коло куті на лаві - діти: хлопчик та дівчинка. В хаті - самі. А вже вечоріло.
Понапинали сорочки на коліна, продихають на шибках ясні кружечки, мороза із лісу раз по раз у вікно викликають:
- Морозе-морозе, іди до нас куті з медом їсти та не поморозь нашої пшениці.
- Морозе-морозе...
Аж ось у сінях затупотіло, одірвало примерзлі двері, і на порозі, в клубках пари, обзивається.
- Іду-іду,- каже,- я давно до вас збираюсь!
Довга на йому кирея, під киреєю - жупан синій, чорна шапка з верхом червоним, а за поясом - блиснув срібний самопал.
Леле! Оце догукались!
Тільки сорочки захурчали на піч.
- А чого ж ви полякалися, діти, я ж той мороз, що ви гукали куті з медом їсти! - Голос людський, привітний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МОРОЗ“ на сторінці 1. Приємного читання.