Ще за сонця, як по улицях гнали череди, над містечком густою хмарою стала курна темрява, а як курява припала, в темному наметі над землею на варті стояв уже білий місяць. Серед широкого майдану виринула з бур’янів недоладна довга будівля, нашвидку зляпаний дощаний театр. У балагані світились огні, гуркотів бубон, вигравали музики. Коло дверей і кругом балагану гомонять люди. Дзеленчить довго й тоненько дзвоник, і люди товпляться в балаган. Картина відразу міняється. Гомін, а за ним і музики стихають, на майдані пустіє, і стоїть проти місяця посеред бур’янів якась будівля, химерна, велика, а вздовж неї самотно походжає висока цибата людина в жовтих черевиках і пом’ятому яломку на голові. Ходить у задумі, посвистує, стиха хльоскає батогом.
Далі з-за колодок у бур’яні висовуються цікаві хлоп’ячі головки й пильними очима стежать за високою тінню.
- Жура-вель! Жура-вель! - усі разом починають вони підспівувати. Висока постать свариться на їх головою й нахваляються батогом. Потім потягається проти місяця, позіхає й помалу ховається за двері.
Хлопці один по одному вискакують з-за колодок, стиха шумлять бур’янами й крадькома підлазять до балагану. Незабаром уся стіна рябіє ними, немов гніздами; темні силуетики хлопців попричіплювались до дощок, де тільки була яка щілинка.
Не знайшла тільки для себе місця одна маленька постать - чепурненький хлопчик в оксамитових штанцях і в новенькій матросочці. Він перебігає од одного місця на друге, припадає личком до дощок, та щілинки собі не знаходить.
Тоді хлопчик проворненько скинув з себе блискучі чобітки й подерся по планках під саму стріху.
Тихо виросла коло стіни висока тінь в яломку: помалу спинилася й дивиться. Ні одна головка не поворухнулась,- усі немов приросли до планок.
Ляснув батіг раз, удруге, аж луна пішла по майдані. Хтось із хлопців зашипів і вхопився ззаду за штани. Далі всі, як груші, посипались додолу і вмить шугнули в бур’ян.
Знову з-за колодок вистромились хлоп’ячі голови:
- Журавель! Журавель!
Самотна тінь мовчки манячить, осміхається проти місяця.
До балагану, поспішаючи, наближаються дві жінки. «Журавель» глянув, крутнувся на нозі й швиденько сховався за дверима. Коло балагану знову почали виринати з бур’янів боязкі хлоп’ячі головки.
Дві жіночі тіні стали придивлятись до їх,- якась пані й наймичка.
- Не бачили, хлопці, Колі?
Хлопці сміливіше виходять з бур’янів і товпляться коло пані.
- Коля тут! - разом крикнуло скілько голосів.- Коля, де ти?.. Ось він тут! - Оглянулись туди-сюди - Колю як вода змила.
До гурту підходило щось у «котелку», в білому комірчи-ку, блимаючи цигаркою.
- Що, знову втік? - звертається до пані.
- Що ти врадиш з такою дитиною? - здвигаючи плечима, бідкається пані.- Не випускати з двору - шкода: нудиться, плаче, а випустиш, то хіба тільки вночі повернеться, голодне, обідране.- Пані наблизилась до нової людини.- Оце якось забрело до Андрія, до шевця, а там взяли та й обгодували картопляним хлібом, так що всю ніч дитина як в огні горіла. Сказать би, не було з ким бавитись хлопцеві, так водила до батюшки, до акушерки: сидить між ними, як підбите, мовчить, гратись не хоче та нишком додому проситься, а як забачить на улиці оту босячню, то аж затремтить дитина...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УВЕЧЕРІ“ на сторінці 1. Приємного читання.