- Щур! Оксано! Всередину! - гукають із гурту.
Щур - опукою з столу, боки - в руки - та й накивує вже на Оксану. Танцювати йому за іграшки. Оксана соромиться, не хоче: силою випихають усередину.
Стоїть вона, рукою затулилась, схилила голову, мов її скривдили. Здається, заплаче зараз та й піде до дверей.
А скрипочка вихиляється, до живого доймає.
І диво зчинилось: не одтуляючи руки од лиця, несподівано, боязко дримбнула вона червоним чобітком і попливла - тихо, як по воді.
Визирнуло лице з-під рукава, як у віконце сонце, торкнула бровою - й кругом зашуміла буря. А дівчина,- мов нікого не бачить і не чує, тихо, поважно виводить кінці в танкові, мов шиє шовком та мережить коханкові сорочку. Мережить, головою прихитує, мов чарівні речі примовляє і сама собі радіє, що робота не йде марно.
Вихиляється перед нею Щур, залицяється.
Волочаться калоші на ногах - плутають. Махнув ногою, далі другою й полетіли, куди втрапили. Літає, як метіль коло квітки. І в жижку креше, і в долоні плеще, й зазирає, й присідає, ляскає босими ногами об мостину, аж ходить луна.
Кружиться, шумить, живе кругом їх коло.
А далі під стіною вирядились музики.
Ріже білявий у скрипочку, чорнявий - у баса: тнуть, аж угору пнуться. Дме патлатий у трубу, надувся, топчеться ногами, як коняка в топчаку, й веселим оком підморгує танцюрам.
А у великі вікна, мов діти на підслухи, позчіплювались віти в рясному інеї, застують золотому промінню хоч зверху зазирнути на бурсацьке свято.
- Цс! Ц!.. - засвистіло зразу. Увірвалась скрипочка, мов удавилась. Замовкли дуди. Зарипіжив разів зо два наостанку бас та й примовк, засоромлений.
На порозі, мов із землі виріс, стояв сивий, як голуб, директор.
За плечима в директора в коридорі видно було якихось чужих людей.
- Прошу сюди...- звернувся до їх директор і, даючи дорогу, велично повів рукою в клас.
Бурсаки глянули туди й обімліли.
Стукаючи замерзлими чобітьми й незграбно повертаючись, у кімнату всунули, ніби з шпиталю повиходивши, з синяками під очима, з розпухлими носами, із забинтованими головами побиті звечора каменотеси.
За ними в хвості волікся пригноблений, смутний Мошко Царевський, що апостольська сива борода в його, семінарський постачатель Мошко, що в його якимось дивом разом із усім його крамом на ранок зник із лиця землі й увесь його «магазин».
Схвильований, затурбований, запаморочений нечуваним дивом, він нічого не міг зразу збагнуть, та, знавши бурсу краще кождого вихователя, шукати розгадки він інтуїтивно прибіг сюди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОКСАНА“ на сторінці 13. Приємного читання.
TextBook