Розділ «ОКСАНА»

Оксана стояла засоромлена й одхиляла голову до стіни.

Ох і прибралась же дівчина, виряджаючись до паничів: як стеблиночку, тонку та високу, обгорнуло сиве та шнурком мережане сукно стрункий її станок; горять як жар червоні чоботки козлові, міняться, сяють дукачі та дороге намисто на шиї, з-під чорного шовку на голові вибивається дівоча пиха - краща од шовку, темніша од ночі дівоча коса; а що вже теє личко, то хто його знає, які й малярі його малювали! Брови вишнурували, очі скарували, а на тому личкові білому-білованому та як калина достигає.

Подивився на неї Щур і радісно засміявся:

- Вона!

Громом озвалась з радощів семінарська орда.

І сидить Щур рядочком із дівчиною на семінарському столі, як на посаді. Кують дівчата колядки, величають їх. Оксану зорею взивають:

Ой красна, красна в лузі калина,

А ще красніша дівка Оксана,

В сінечки ввійшла, як зоря зійшла...

Чудно якось Щурові, немовби його вінчають оце із чужою дитиною.

А під рукою щось ворушиться, озивається стиха, нагадує, що воно ж не дерево, не стовбур, а той стан дівочий, що годиться його пригортати.

І видно із столу Щурові: не марнує часу й інша бурса - радіють, гомонять, як горобці, щебечуть коло дівчат.

Всі пічкурі, що вже мохом поросли од зубрячки, підбадьорились, підсунули вище очкурі.

І видно, як філософ і ворог жіночого роду Зоренко поважно, як учений професор, розглядає персні в кругловидої дівчини на руці.

Навіть божественний та богомільний Савка і той підсипає якійсь чепурушці та реготушці зовсім не божественні речі десь у куточку.

Гуде бурса, як рій...

І відразу тоненько-тоненько заговорила у чиїхось руках скрипочка, як засміялась; крикнула, як на морі утка, мідна труба; загула, як пчілка, якась дудка; ревнув бас. Усе кагалом загуло, заревло.

Далі - бринь-бринь!.. Усе сплелося в обіймах, легенько, в один лад - і вихрем полинув задирливий козачок.

Сплелося коло, закрутились по просторій кімнаті.

- Щур! Оксано! Всередину! - гукають із гурту.