TextBook О [тець] Микита глянув, ахнув з дива, плеснув у долоні й закрив лице руками.
«Какаріку-гу!» - заспівав, немов сусідський півень.
«Умру!» - сказала собі Настя, мліючи од сорому.
А з других боків висовувались під стіл земський з блискучими гудзями, член управи в окулярах, попечитель школи з медаллю на грудях. Поставали кругом столу на почепках, плещуть у долоні, головами кивають:
«Учителька! Оце так учителька! Ну та й учителька... ай-яй-яй...»
«Ех, усе одно - вмирати! - подумала Настя.- Хай же тепер хоч увесь світ дивиться!» Вхопила обіруч Петра за шию та так і прикипіла до гарячої щоки.
«Цілується!.. Люди добрі! Вчителька цілується!.. Пробі!.. Какарі-ку!..» - загаласувала комісія.
Прибіг інспектор:
«Хто цілується? Де цілується?»
«Господи, прийми мою душу!» - «молиться Настя. І чує: переходить її душа на той світ, тихо, легесенько, як пух..,
А на тім світі - ніч, зоріє десь небо, прочинене вікно...
«Так немовби моя кімната...» - дивується Настя.
Під вікном щось кашлянуло.
Гей, хто ж мене, дівку молодую,
Та й проведе додому...
Знову «зірвався надворі парубоцький голос, аж здригнула Настя.
«Какаріку! Какаріку!» - перегукувались десь на хуторах півні.
Настя і бачить усе, й чує, та й не віриться їй, що то був сон.
Лежить не поворухнувшись, осміхається.
Зашелестіли папери, немов який канцеляриста невсипущий читає їх усю ніч.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРІХ“ на сторінці 7. Приємного читання.