Розділ «ГРІХ»

Не вспіла щось подумати, як силоміць потягнуло її знову кудись. Вже крізь сон чує, як влетіло щось у вікно, снує по кімнаті й гуде.

...Вона по цей бік, Петро по той. Посередині плине кудись крутими берегами блакитна вода, леліє... Вітрець гонить хвилю, очеретом гойдає. Заходить сонце, палає небо, червоніють проти його дрібненькі мережані брижі на воді.

«Іди, йди! - проганяє вона Петра.- Йди!»

А йому так не хочеться: ступить раз-два та й спиниться, жалібно так очима благає.

«Не мнися, йди! - одгонить його без жалю Настя.- Бачиш, який ото селезень по воді плаває».

«Ну то й що, як селезень?» - питає Петро.

«Еге... що!» - одмовляє Настя, а сама й не знає, що саме. А селезень кружить по воді, та все гуде, та все гуде. Далі - пуць у воду - уринув та й нема. Хлюпнуло коло ніг.

Настя зирк - та й охолола: чіпляючись за лозу, на берег видирався інспектор.

«Бач - що?» - одними очима промовила до Петра. Той схопився руками за голову й знову пішов димом. А інспектор підходить до неї та очима так і пряде по їй, так і пряде.

«Що це він?» - дивується собі Настя.

Взяв її рукою за підборіддя, а другою рукою за стан обгортає:

Хмизом-низом,

Під дровами,-

підспівує й підморгує.

«Еге! - подумала Настя.- А тоді, бач, я й не догадалася, нащо він за щоку брав».

А він нахиляється то до одної щоки, то до другої та тільки: жж... гу. «Так ось який він! - думає Настя.- Хай же тільки займе: ну й вибатькую, ну й вибатькую ж...»

«Ж-ж-ж...» - загув він над самим її ухом.

Настя набралася духу:

«Геть!..»

Кинулась у холодному поті.