TextBook Далі коло уха немов легенько шарнув хтось шовком об дзвін. Бренькнула десь туго натягнута струна. Ставало легко, немов хто зсував з неї мішки з піском.
«Бач, чого забула,- само прийшло в голову Насті,- забула лампадку засвітити».
І хотіла б устати, та якась ласкава потайна рука силоміць очі закриває, надавлює чимсь.
«Хай уже так,- думає Настя,- а тепер...»
І стоїть вже Настя серед зеленого-зеленого лугу.
Світу-світу, ясного, золотого! Аж очам трудно, аж темний лист на дубі осміхається проти ясного неба.
Травиця шовкова м’якенька, ноги босенькі, - страх як легенько!
«Побіжу!»
Побігла прудко-прудко, вітер об поли б’є, груди розпирає, аж болить. Тільки черкаються ноги об траву. Хочеться підскочити.
«Може б, я й полетіла?» - спадає Насті на думку.
Озирнулась - ніде ні духу. Розбіглась, махнула руками.
«Фрр...» - плавно, рівно пролетіла дугу в повітрі. Стала легенько, немов хто поставив.
«Чи не диво! - радіє Настя.- А кажуть, що людина не полетить. Ану ж ще...»
Махнула руками раз, вдруге, втретє, знялася вище й вище, попливла врівні з вербами.
Дух займає. В грудях коле гострий холодок. Так і випирає звідтіль чи сміх, чи крик - всилу здержує.
«Ану - вниз: чи не вб’юся?»
Заплющила очі й шугнула. Над самою землею немов хто на рядно підхопив її - легенько полинула над травою. Махнула скілько разів - знову над самими верхами верб.
«От, коли б знали люди, що можна так...» - радіє Настя.
Зірвалась з гілки зозуля.
«Ану я впіймаю цю зозулю»,- думає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРІХ“ на сторінці 2. Приємного читання.