Розділ «ГРІХ»

- Та й що це зо мною діється,- вже розсердилась на когось Настя,- завтра екзамен, а воно таке верзеться - тьфу! - Сердито одвернулась до стіни, вкрилася з головою.

«Я вам, я вас, та я ж вас!..» - тупотить ногами інспектор.

Настя стоїть перед ним ні жива, ні мертва. Надворі хмариться чи на дощ, чи на вітер. Екзамен минув уже, коли і як - Настя не пам’ятає. За столом у її кімнаті сидить шкільна комісія, дожидає, поки інспектор переказиться, куняє.

«Признавайтеся, хто моргав на вас над річкою?» - визвірився інспектор.

«Я... він... я не знаю, де він узявся»,- виправдується Настя.

«Не знає... вона не знає»,- уїдливо звернувся інспектор до комісії.

Комісія заплющила очі й мовчки похитала головами.

«Ну, а отой ваш бриль, як решето,- хто одніс до писарки переховати, поки я тут? - встромив на Настю гострі очі інспектор.- Нащо то вчительці такий бриль?.. Голови паничам крутити?.. А у вашій корзині на самому дні картку якого ото шминдрика з патлами приховали звечора?.. Думаєте, не знаю?.. А пудра в шухлядці для чого ото?»

Бачить Настя: все знає! - тремтить мовчки. Інспектор пригнувся ближче до неї.

«А над водою, як узяв я вас за щоку, як рідний батько,- що ви подумали тоді?» - зашипів їй в самі очі.

Кров прилинула Насті до лиця.

«Ану - скажіть?.. Бач, казали, що вона смирна,- повернувсь він до комісії,- а вона, знаєте, що подумала на мене, старого?»

Комісія зітхнула й покивала головами.

«Я, їй-богу, не знаю, що зо мною діється,- щиро, як батькові, признається вона.- Це мені за гріх... за те, що не засвітила на ніч лампадки...» А сама плаче-плаче.

«Ну глядіть же мені,- пом’якшав інспектор,- щоб більш ніколи цього не було!.. Прощаю на первий раз. Починаймо!» - звернувся він до комісії; сів, присунув до себе папери, надувся, як тума. [21]

«Треба бриль дячисі перепродати, а Петрову картку в піч»,- думає Настя й, схлипуючи, сідає теж коло столу.

А в кімнаті темно, тихо... Десь на стіні цокає в темряві годинник. Скрипнуло вікно, одчинилося, стукнуло об стіну. Тихо вскочив через бузок у кімнату вітер і пішов нишпорити, як злодій, по всіх закутках. Никнув сюди-туди, злетів на ліжко, подув Насті на очі, на щоки, далі добрався до столу й почав порядкувати паперами.

...Бачить Настя - ляснули двері і в кімнату сміливо увійшов Петро, свіжий, хороший, як іскра. І вже не боїться, сідає поруч з інспектором, осміхається, квіткою з бузку грається.

«Й чого його принесло в такий час? - лякається Настя.- Хіба чи не кликали його в комісію?» - подумала. Чує Настя - стає жарко. «Не треба дивитись на його»,- подумала й одвернулась в другий бік. Проте не помоглося: починає горіти тіло, горять руки, горить, як у перці, лице.

«От лихо мені! - жахається вона.- Гляне інспектор і догадається! І що б його зробити, щоб не горіти так?» - кидає очима на всі боки, сидить як на жару.