TextBook Як би там не було, лучники замінили звичайні наконечники стріл срібними, не проронивши ані слова: усе це було вище їхнього розуміння – що тут скажеш?! Однак ледь ці приготування були закінчені, як Роксолана віддала новий наказ:
– А тепер марш за мною.
І пішла до входу в фортецю. Цікаво, що іще задумала хасекі?!
Втім, ніхто не наважився розпитувати її. Лучники про сто підкорилися. Тим часом, задум султанші виявився доволі простим. Роксолана привела воїнів на верхівку вежі, звідки чотири дні тому бранців скинули на гаки, і, різко мотнувши головою, наказала:
– Підійдіть до краю стіни й стріляйте звідти!
Справді, простіше не придумаєш: набагато легше розстріляти страчуваного в упор, бо тут уже ніякий вітер стрілу не знесе. Підбадьорені спритністю султанші, лучники рушили вперед, до краю стіни… як раптом зупинилися через різкий рвучкий вітер: тепер він дув у спину солдатам, немовби намагаючись зіштовхнути їх у безодню, наїжачену залізними гаками!!!
– Ну, що ж ви зволікаєте, жалюгідні боягузи?! – прикрикнула Роксолана на розгублених лучників.
– О хасекі, ми боїмося підійти до краю стіни занадто близько, тому що…
– Боїтеся?! Що за дурниці?!
Обдарувавши переляканих солдатів убивчо-презирливим поглядом, Роксолана сама попрямувала до краю стіни. Вітер просто сказився, її розкішна сукня напнулася, немов корабельне вітрило. Наступної ж миті багатий головний убір султанші зірвало й віднесло у бік моря, так що ретельно приховане під ним яскраво-руде волосся під поривами вітру розтріпалося і здійнялося вгору. Здалеку складалося таке враження, нібито гігантський смолоскип спалахнув на чолі правительки й охопив усе її тіло…
Лучники остовпіли: хасекі зайнялася під впливом чаклунських чарів урус-шайтана!.. З дикими лементами смертельно перелякані солдати кинулися врозтіч. Звідки їм було знати, що Хуррем від народження мала розкішне волосся вогненно-рудого кольору?!
Втім, перелякалися не тільки солдати: знизу долинули розпачливі схлипування челядників, що також поринули в повне сум’яття. Судячи з усього, картина вийшла таки демонічною.
– Назад, боягузи!!!
Вчасно зрозумівши, у чім річ, Роксолана підняла поділ верхньої спідниці, прикрила ним голову й обличчя і вже стояла у звичному для всіх непроникно-чорному вигляді. Щоб її не знесло рвучким вітром, султанша щосили вчепилася за кам’яний зубець фортечної стіни, зробила кілька кроків і глянула вниз – туди, у прірву, де висів Вишневецький, зачепившись ребром за гак.
Їхні погляди схрестилися.
Обривок чергової лайки на адресу клятих мучителів і їхнього жалюгідного Аллаха застиг на губах страчуваного. Тепер говорили самі лише очі, обмін думками не був чутний нікому в світі, проте обоє вони чітко знали, про що думає кожен:
«О-о-о, хасекі власною персоною!..»
«Так, князю, це я прийшла подивитись на твою смерть».
«Але ж я не вмер!..»
«Зараз помреш, оскільки за справу взялася я сама».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 82. Приємного читання.