Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– Стріляйте! Негайно стріляйте ще раз!!! – гримнула султанша, обернувшись до блідих лучників. – Стріляйте, доки не вб’єте цього бандита!..

Трусячись від переляку, лучники попадали на коліна.

– Стріляйте!!!

Вони тремтіли всім тілом, але не рухалися з місця.

– Забрати це падло! Стратити!!!

– Помилуй, о хасекі…

– Тоді стріляйте, негідники, боягузи кляті!!!

Цього разу погроза подіяла: лучники знову прицілилися, вистрілили… і знову ганебно промахнулися!!!

Та що ж це таке?!

Тепер іще виразніше зі стіни долинув демонічний регіт Вишневецького, перемежований вишуканими прокльонами на адресу Великого Аллаха і всіх правовірних, а з боку моря лунало ляскання бича наглядача, який втихомирював галерників, що веселилися дедалі більше.

– Урус-шайтан, кажеш?..

Роксолана обвела служників настільки дивним поглядом, що всі вони мимоволі зіщулилися й затремтіли, миттєво згадавши, що й саму дружину володаря правовірних позаочі також називають виплодком пекла. Справді, по всьому виходило, що от зараз і тут, біля стін турецької фортеці на чорноморському узбережжі зіштовхнулися два демони, породжені у загадковому заморському краї. Звідти Османська імперія черпала незліченну кількість витривалих рабів і галерників, звідти ж работоргівці привозили чарівних наложниць для втіх вищої знаті. Все це так… але от зрозуміти й остаточно скорити загадкові заморські землі дотепер чомусь не вдавалося – хоча, здавалося б, уся правда ісламу, вся сила Великого Аллаха й пророка його Мухаммеда, всі досягнення цивілізації й витонченої арабської культури були на боці османів!..

І от зараз і тут, під стінами невеличкої турецької фортеці на березі Чорного моря зійшлися два шайтани, породжені тією загадковою землею. Цікаво, чим закінчиться їхнє протистояння?! Хто з них візьме гору: шайтан-воїн чи шайтан у спідниці?!

Прочитавши це німе питання на обличчях переляканих служників, Роксолана розреготалася голосно, від душі (чим остаточно увігнала присутніх у безодню смертельного божевілля), далі відв’язала від паска невеличкий оксамитовий мішечок, кинула його до ніг невдалих лучників і мовила гидливо:

– От, візьміть – це напевно допоможе вам здолати шайтана!

Лучники розгублено дивилися то на свою пані, то на кинутий мішечок, так і не наважуючись доторкнутися до нього. Довелося підстьобнути їх коротким вигуком:

– Ну?!

Тільки тоді солдати наважилися дізнатися, що ж там є – і знайшли кілька срібних наконечників для стріл!!! Після чого як по команді підняли здивовані очі на Роксолану.

Оце та-а-ак! Оце далекоглядність!.. По всьому ж бо виходить, що Хуррем заздалегідь знала про те, що скинення на вмуровані у фортечну стіну гаки не вб’є клятого розбійника, що стріли лучників не заподіють йому найменшої шкоди, інакше не віддавала б таємного наказу виготовити срібні наконечники стріл! Але ж робити це потрібно було саме заздалегідь… тобто передбачивши розвиток подій!..

То, може, султанша взагалі вгадала все це задовго до моменту винесення вироку… і навіть до самого суду?! Але як таке можливо… якщо тільки хасекі не є таким же самим демонічним створінням, як і страчуваний розбійник!!! Але хто ж тоді із них двох шайтан?! Чи обоє вони варті одне одного?..