TextBook – Так-так, і гармати… – мовив король, як раптом стрепенувся: – Облиш, князю, які ще гармати?!
– Бажано невеликі, щоб їх можна було легко перемі стити з однієї позиції на іншу, – уточнив Вишневецький.
– Невеликі, кажеш?..
Його королівська величність безпорадно озирнувся на воєводу Сенявського (який розсудливо зробив вигляд, що не бачить розгубленості монарха) і сказав зовсім зненацька:
– А як ти гадаєш, Дмитре Івановичу, буде цього року оксамит у моді чи ні? – і слідом за тим прискіпливо оглянув мереживний рукав свого камзола.
– При чім тут оксамит?.. – з легким роздратуванням запитав Вишневецький.
– Я все ж таки схильний думати, що саме увійде в моду. Але подумай, скільки грошей потрібно витратити на пошиття модного плаття? А ти мені все про оборону та про оборону.
– Так мені всього лише дюжину гармат і потрібно б для початку, Ваша королівська величносте!
– А?.. – Сигізмунд відволікся від власних міркувань і подивився на Дмитра Вишневецького, обличчя якого сяяло, немов новенький злотий. Нарешті здогадавшись, що король пропустив повз вуха його останні слова, ширяючи у якихось своїх думках, князь повторив прохально, не насмілившись виявити хоча б найменшого невдоволення:
– Після моєї сьогоднішньої присяги Ваша королівська величність милостиво призначили мене охоронцем острова Байда, він же – Мала Хортиця. Щоб якнайкраще виконувати обов’язки, що випливають звідси, покладені на мене найвищим повелінням, прошу у Вашої королівської величності дуже незначної милості: виділити зі скарбниці грошей на виготовлення дюжини… ну, або хоча б десятка гармат.
Сигізмунд зміряв шанобливо зігнутого князя Вишневецького нудьгуючим поглядом і знехотя перепитав:
– Дюжину гармат, кажеш?..
– Ну так! Або хоча б десяток.
– Або хоча б десяток… – І король важко зітхнув.
– Для початку я й десятку гармат зрадів би.
«Для початку»! Нічого собі початок, подумав правитель, стомлено потупив погляд і заходився уважно вивчати кінчики своїх довгих пещених нігтів. Ну от, ще одного здирника завів на свою голову! Послухався старого дурня Претвича, повірив вигадкам про безмірну хоробрість Дмитра Вишневецького. Думав, одразу ж після присяги князь у похід відправиться за прикладом свого покійного батька. На ратні подвиги, так би мовити…
А замість цього – на тобі: будьте люб’язні, Ваша королівська величносте, виділити зі скарбниці зовсім трішечки коштів аж на цілу дюжину гармат… Та це ж яка сума колосальна потрібна!!! І чому таку справу необхідно вирішувати неодмінно коштом королівської скарбниці?! Бракує тобі гармат проклятущих – ну, то розв’яжи свою калитку, розщедрися на майстрів!..
– То що відповісте на моє прохання, Ваша королівська величносте?
Сигізмунд оглянув Вишневецького зосередженим поглядом, однак викладати свої міркування не став, а запитав замість цього:
– Ти от, князю, грошей на гармати з королівської скарбниці просиш. Ну, припустимо, одержиш на гармати, то потім, мабуть, на продовольство почнеш просити – гармати ж хтось тягати повинен, чи не правда? І до речі, куди ти їх подінеш, гармати ці? Ціла дюжина – це не жарт, це навіть, можна сказати, досить багато! У Вишнівці своєму їх понаставиш, чи що?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 40. Приємного читання.