Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– Лише через два місяці на Рогатин уже справжні татари налетіли й спалили все вщент, а вцілілих жителів у полон погнали.

І в цю мить через ширму пролунало пронизливе жіноче верещання:

– Досить! Годі слухати мерзотника – мені вже все зрозуміло!!! Нагородіть сповна цю парочку за їхні чорні справи!!! Мучте обох найвитонченішими способами – нехай здохнуть у муках, яких навіть люті грішники в пеклі не знають!!! А якщо кати не виконають мого наказу – накажу їх самих катувати до смерті!..

Незабаром Дмитрові Вишневецькому надійшов категоричний припис полишити Османську імперію й більш ніколи не перетинати її меж. Ясна річ, князь попросив допомогти йому знайти трьох зниклих челядників, виїхати без яких було аж ніяк неможливо. Ще через день до нього на гостиний двір був привезений великий шкіряний лантух, у якому виявилися закривавлені голови всіх трьох – Прохора-Копила, Євтихія й Захара…

От до чого мінливе життя! Здавалося, Роксолана неочікувано знайшла нового друга в особі Дмитра Вишневецького – і негайно ж невідома сила перетворила чарівного князя на мерзенного ворога…

От якби хасекі[45] спробувала забути про помсту або пробачити колишніх ворогів – їй би відкрилася істина! Однак візит князя став одним з випробувань долі, якого Хуррем просто не здолала.

Глава 15

А кесареві – кесареве

Вавельський замок, королівство Польське, кінець лютого 1554 року.

Раннім морозним ранком Сигізмунд ІІ Август нудьгував за широким столом біля вікна, коли один з челядників почав невпевнену доповідь:

– Ваша величносте, до вас…

– Нехай проходить, я чекаю на нього вже цілий ранок! – гукнув Сигізмунд нетерпляче.

Не минуло і хвилини, як перед ним постав воєвода трокський Миколай Радзивілл Рудий – рідний брат його обожнюваної дружини Барбари, що померла три роки тому за досить дивних обставин. На вигляд Радзивіллу Рудому було років сорок, він був хоча й дещо гладенький, але доволі енергійний. Увійшовши в кабінет, трокський воєвода ледь вклонився й тепер мовчки переминався з ноги на ногу, очікуючи подальших вка зівок.

– Ну, як нині погодка? – зненацька поцікавився король.

– Огидна: сиро й холодно, – відповів Миколай.

– Загалом-то мене цікавлять новини про королеву Бону. Що іще придумала наша ясновельможна матінка?

– Ваша мати знову запитує у вас дозволу на виїзд із країни.

– Але я вже говорив, що для безперешкодного виїзду в Італію вона повинна підписати деякі папери, згідно з якими при виїзді за межі королівства Польського мені передаються усі права на майно, яким вона володіє в Польщі й Литві!..

– Государю, ваша матінка як і раніше тримає папери у себе, не бажаючи підписувати.

– О-о-о, ти не уявляєш, Миколаю, до чого важко мені зараз!.. Була б жива моя ненаглядна Барбара – я би переніс усе це завиграшки. А тепер матінка обмежує мене у коштах, при цьому шантажує своїм від’їздом – і нема кому мене підтримати! Як же мені зле, Миколаю, якби ти знав!..