Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– А те, що моя обожнювана Барбара обіцяла султанші Роксолані надіслати два флакони цього засобу. Як тобі, а?!

– Я, здається, згадав! – запізніло вигукнув воєвода. – Це, здається, вино таке, його ще королева Бона відправляла великому князеві Іванові Московському.

– Не може бути, не може бути! Не могла! Не відправляла вона!.. – скоромовкою випалив Сигізмунд.

Доки король як заворожений бурмотів своє: «Не може бути!» – воєвода мовчав. Однак зрештою це йому набридло, і Радзивілл спробував відволікти короля від похмурих думок повідомленням:

– Ваша величносте, подейкують, князь Вишневецький зі Стамбула повернувся…

– Як це повернувся?! – здивувався король. – Як йому це вдалося?! От поясни мені, Миколаю, як після всіх своїх скажених наскоків на кримчаків – підданих султана Вишневецький відправився, можна сказати, у лапи до грізного лева Сулеймана і при цьому зовсім не відчував страху, і навіть залишився живим-здоровим?!

– Так, дивна справа, що й казати! – воєвода розвів руками. – Дуже дивно… Втім, везіння Вишневецького легко пояснюване: він же характерник… І люди його теж такі самі. Щоправда, кажуть, цього разу в Стамбулі князь втратив трьох челядників, але це були не його воїни, а якісь старі. Ймовірно, челядники його батька… Отже, нема чому дивуватися, Ваша королівська величносте.

– Це добре, Миколаю!

– Що саме?

– Що ти нагадав мені про князя Вишневецького! Треба буде його на службу взяти, інакше він ще до правителя Московії в гості втече…

«До чого ласий наш король на всяку наволоч! От будь ласка: тільки що скаржився на матінку, яка грошей не дає, а сам одразу цього негідника князя Вишневецького найняти на службу збирається. А той, між іншим, бідний як церковна миша, та ще й із купою маячних ідей…» – з невдоволенням подумав Радзивілл Рудий.

Містечко Камення неподалік Любліна, Польща, 4 березня 1554 року.

Дмитро Вишневецький намагався пояснити королеві у присутності свого соратника воєводи Миколая Сенявського (який, втім, про всяк випадок волів триматися подалі), що необхідно зробити для забезпечення охорони прикордонних територій від татарських набігів.

– Отже, Ваша величносте, я маю намір побудувати на одному з островів нижче дніпровських порогів укріплений замок. Ця неприступна цитадель стане чудовою базою для проведення військових вилазок проти татар, а якщо знадобиться – то й проти турків.

– І що ж там буде? На цій самій… як там її?

– На Малій Хортиці, або на Байді, – підказав Вишневецький.

– От-от, на цій самій Хортиці!

– Ваша величносте, я ж повторював неодноразово: там буде кам’яна фортеця! Захист проти ординців, усе як годиться: стіни кам’яні, ворота куті, глибокий рівчак…

– Так-так, фортеця і рівчак! – луною повторив замислений Сигізмунд.

– І ще гармати потрібні, – додав Вишневецький.