Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– Відповідай, мерзотнику: хто наказав убити попівну Олександру з Рогатина? – спокійно запитав яничар, що сидів позаду Євтихія таким чином, що падаюча від виступу стіни тінь приховувала його фігуру, згорблену на невеликій лавочці.

– Він!.. Він наказав!.. – простогнав Євтихій, кивнувши на Прохора й миттю спробувавши піджати вище ноги. Не дозволивши старому такого полегшення, кат ударив його ціпком по обвуглених п’ятах. Від нестерпного болю Євтихій знову мляво обвис. Довелося повторно приводити його до тями погладжуванням «котячої лапки» – пристосування, найбільше схожого на мініатюрні граблі з гостро заточеними «пальцями».

– То що, товариш твій наказав зробити це? – перепитав яничар для впевненості.

– Так-так, Копил наказав!.. – підтвердив Євтихій і, тужливо застогнавши, попросив: – Жаровню заберіть, дуже палить ноги! Я все скажу…

Не звертаючи ніякої уваги на його прохання, яничар кивком голови вказав на Прохора. Підручні ката послабили мотузку, на якій висів старий, зняли його із шибениці, перемістили на дибу й прив’язали до неї за руки й за ноги.

– Зробіть так, щоб це м’ясо отямилося, – наказав яничар. Повітря зі свистом розірвав батіг, кінчики шкіряних хвостів якого прикрашали шипасті «зірочки». Копил застогнав і відкрив очі. За знаком ката його підручні одразу заходилися повільно повертати велике колесо; підкоряючись їхнім рухам, зі столу диби почала висуватися дошка, що впиралася в спину прив’язаного бранця.

– М-м-м… Помилуйте! – простогнав Прохор.

– Відповідай, негіднику: хто наказав убити попівну Олександру з Рогатина? – продовжував у такому самому тоні яничар.

– А-а-а!.. Який біль!!! Припиніть!..

– Не мовчи. Твої товариші вказали на тебе; але не сам же ти зважився на таке?..

– Звісно, не сам! Господар мій!.. Князь наказав!.. У-у-у!!!

– Який князь?

– Та наш же, наш!.. Я розповім, розповім, перестаньте!!!

За знаком ката підручні зафіксували колесо – втім, не послабляючи натиску впертої у спину Копила дошки. Яничар спокійно мовив:

– Розповідай, бо продовжимо.

– Князь наказав убити попівну разом з приплодом її. А я придумав, щоб ми татарами перевдягнулися, налетіли на Рогатин, підпалили будинки, щоб людисьок звідти на вулицю викурити, знайти серед них і вбити попівну з дитям. Та мало того, що ця руда відьма разом зі своєю клятою тіткою якимсь незрозумілим чином повз наших людей проскочила, до церкви рятуватися кинулась…

Тут старий раптом замовк. Кат кивнув одному з підручних, той упився кліщами в шкіру, що натягнулася на грудях Прохора, відірвав невеликий шматок і кинув на відкриту рану дрібку солі. Копил протяжно завив.

– Ти не мовчи, старий, розповідай, бо зараз із тебе ремені різати почнуть, – підбадьорив яничар.

– Та зніміть же мене з диби, сил немає терпіти!..

– Розповідай, негіднику. От розповіси, тоді й знімемо. Отже?..