TextBook – А може, не треба, Ваша королівська величносте, а?
Здоровезний обшарпанець посеред тронної зали пишного палацу являв собою видовище абсолютно недоречне. З таким же успіхом на його місце можна було привести й поставити, наприклад, необ’їждженого коня – істоту настільки ж волелюбну, далеку від будь-яких умовностей… і водночас прекрасну у своїй незалежності!
Між іншим, про подробиці скандального походу на Озю зараз попросив розповісти не хтось, а сам король, – і що ж почув у відповідь? «А може, не треба»… Та чи твого розуму ця справа, козаче?! Хіба тобі вирішувати, розповідати чи мовчати про ці подробиці?..
Але який же нахаба: прямо так і відповідає Його королівській величності! Без найменшого вагання, немовби не перед могутнім монархом він постав, а перед своїми товаришами козарлюгами, у всьому рівними йому самому.
– Розповідай, нічого не приховуючи, – нетерпляче мовив Сигізмунд. – Ти все-таки на королівському суді, не забувайся.
От і нова дивина: замість того, щоб дати волю справедливому гніву і, приміром, як слід провчити Івашку кийками, Його королівська величність досить м’яко вмовляє упертюха свідчити! Коли гарненько подумати, це щось нечуване…
– Ну що ж, гаразд, розповім!
Козарлюга труснув чубатою головою, розставив якнайширше ноги, немовби збираючись раптово вирости й упертися могутніми плечима просто в стелю тронної зали, і почав:
– Отака справа. Гуляли ми одного разу з товаришами в пониззі Дніпра, гуляли та й…
– Гуляли?! – здивувався король.
– Ну так, гуляли! З чого б це добрим молодцям не погуляти трохи?!
Присутні засміялися цій безпосередності, однак Сигізмунд продовжував розпитувати цілком серйозно:
– Ну припустимо, гуляли… А чому саме в пониззі Дніпра?
– А чого б це вільним людям не прогулятися в пониззі Дніпра?..
Зала відповіла новою порцією хихотіння. Король змушений був погодитися:
– Ну добре, добре, продовжуй розповідати. Слухаю тебе уважно.
– Отож я й говорю, що гуляли ми з товаришами в пониззі Дніпра, як раптом наштовхнулися на лісорубів, які дуби валили й готувалися кудись подалі відвезти дерева…
– На яких таких лісорубів?! Куди вони ліс везти збиралися?! – не витерпів Сигізмунд.
– Ваша королівська величносте, але ж я не можу так розповідати! – зі скривдженим виглядом обурився Івашка. – Що ні слово, то перепитуєте… Звідки ж я знаю, ким були ті лісоруби і для кого вони дуби валили?! Самі знаєте, Дике поле, майже що татарська земля… Звідки ж мені знати такі мудровані речі?! До того ж ми з товаришами напередо дні гарненько підгуляли, а коли в голові шумить, усілякими різними дріб’язками перестаєш цікавитися.
Присутні на суді захихикали вже доволі відверто, король же втомлено погодився:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 19. Приємного читання.