Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

До речі, це зараз формально; а раптом колись на учасників чергового походу впаде справжнє покарання?! Як тоді накажете боротися з татарськими нехристями, що прагнуть захопити ще більший ясак, ніж минулого разу?..

От якби взяти в союзники цих самих «степових лицарів», до яких доволі неочікувано зарахував себе служник князя Корецького – козак Івашка… Адже «степові лицарі» існують насправді й не служать нікому, окрім своєї рідної землі… ну й самих себе, ясна річ! Час від часу ці волелюбні люди наймалися до котрогось із князів на службу, та й то по своїй волі й ненадовго. А відслуживши обумовлений термін, верталися назад у степ. До наступного найму…

На випадок чого, «степові лицарі» ніякого султана не злякаються, бо ніяких відносин з Османською імперією не підтримують. Так, саме на них, мабуть, і можна спертися у разі чого!..

Дмитро Вишневецький підняв обличчя від долонь, випрямився, розправив ширше плечі: а що, здається, дуже навіть непогана ідея!..

У походах під проводом барського старости Бернарда Претвича молодий князь Вишневецький виявив найкращі свої якості: лицарство й молодецтво. Зіштовхнувшись із козацькою вольницею, відчув себе у своїй тарілці. Саме тому він згодом об’єднав навколо себе козаків, які полюбили князя за авантюристську натуру. Із Дмитром Вишневецьким вони готові були йти у вогонь і в воду!

Поява такого вождя у вільного козацтва згодом приведе до зміни карти Європи… Втім, це буде в далекому майбутньому; а що ж тепер?..

Глава 13

Розбите кохання

Польсько-литовські землі, 1545—1551 роки.

Смерть батька на деякий час вибила Дмитра із сідла. Та справи не терпіли зволікання: доводилося вступати у свої законні князівські права. В 1545 році під час люстрації Волинського воєводства було встановлено, що Дмитро Іванович, князь Вишневецький, володіє такими маєтками в Кременецькому повіті, як Кушнин, Підгайці, Окнин, Тараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Та попри це, новоявлений князь як і раніше страждав від неналежної бідності, оскільки його землі продовжували піддаватися набігам ординців. Окрім цього, відтепер його життя сповнилося вкрай руйнівними судовими позовами, пов’язаними зі спадщиною. Щоб хоч якось утримувати військову дружину, Дмитро занадився робити набіги на татарські стійбища, дозволивши своїм людям забирати з собою все, що вдавалося награбувати. Але така політика призвела лише до скарг ординців, що перебували під заступництвом Османської імперії, у якої з польським королем був договір… Як же розірвати це замкнене коло?!

Наважуватися на щось радикальне було необхідно, адже настільки жалюгідна доля аж ніяк не влаштовувала новоявленого главу славетного роду Вишневецьких. Його предки входили в коло найвищої знаті, незмінно обіймали видні пости в королівстві Польському й князівстві Литовському. От хоча б покійний батько Іван Михайлович мав під рукою кілька староств: Єйшиське, Ворнянське, Пропойське і Чичерське… Зрештою, Дмитро вирішив знову повторити спробу найнятися на королівську службу – щоправда, тепер уже до Сигізмунда ІІ Августа, сина Сигізмунда І.

Володіння будь-яким старством істотно збільшувало доходи родини, але не обіцяло спокійного життя самому князеві. Втім, іншого виходу у Дмитра все одно не залишалося: необхідно було нарешті відновити занепалий добробут родини, завершити відновлення родового маєтку Вишнівця, спаленого татарами влітку 1543 року, подбати про мачуху Магдалену; а все це вимагало грошей, грошей, усе нових грошей…

Після участі у сміливих походах під мудрим керівництвом барського старости Бернарда Претвича про доблесть молодого князя Вишнецького заговорили вже при дворі Сигізмунда ІІ Августа – особливо після показового Краківського суду. Весь цей спектакль було інсценовано з єдиною метою – заспокоїти султана Сулеймана Пишного; на ділі ж слава про подвиги доблесних князів, які жорстоко покарали татар за безчинства у південних межах Польської корони, множилася з кожним днем.

Як колись і його вінценосний батько, Сигізмунд ІІ Август зрештою вирішив дістати відомості про князя Вишневецького – тільки вже у кузенів Радзивіллів. Однак ті надали Дмитрові найневигіднішу характеристику, назвавши його нахабним вискочкою, кар’єристом, і категорично відмовили короля брати його на службу! Ще б пак: кому потрібні конкуренти при королівському дворі…

І тут князеві несказанно пощастило: всупереч рішенню Сигізмунда, посаду канівського й черкаського старости, раніш обійману Федором Андрійовичем Сангушком, черговий сейм несподівано запропонував Дмитрові Івановичу Вишневецькому! Зрозуміло, князь негайно погодився. Відтоді його справи почали поступово виправлятися.

У нього виникла маса ідей, пов’язаних зі зміцненням кордонів, про які Вишневецький вирішив доповісти королеві. Сигізмунд ІІ Август прийняв його, уважно вислухав, але не відмовив і не схвалив. Ніяких грошей на реалізацію сміливих планів не дав… Усі подальші спроби Вишневецького повторно доповісти про його плани король уперто ігнорував.

Тверезо помізкувавши над ситуацією, Дмитро вирішив заручитися підтримкою могутнього Василя Острозького: той все ж таки доводився йому далеким родичем з боку матері…

Острог, 1550 рік.

Тихим теплим вечором Дмитро в супроводі вірного Охріма під’їжджав до величезного замку. Оскільки впливовий родич погодився прийняти прохача лише наступного дня, необхідно було десь переночувати до ранку. Місце знайшлося на гостиному дворі неподалік замку. Ну що ж, і то непогано…

Розташувавшись за одним зі столів тамтешнього шинку, з нагоди спекотного літа розставлених просто на вулиці, чекаючи вечері, Вишневецький із цікавістю поглядав на всі боки. Час наближався до заходу, промені низького сонця несміливо пробивалися крізь густе листя дерев, земля поринала в таємничий напівморок. Пекуче сухе повітря було напоєне солодкуватим ароматом прілої трави та свіжими пряними пахощами клейкої деревної смоли й листя.