Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

«Степові лицарі»

Околиці Іслам-Кермена[38], пониззя Дніпра, літо 1548 року.

Учасники походу радилися, як пропливти повз татарську фортецю непоміченими. Ні для кого не становило таємниці, що гарнізон Іслам-Кермена якимсь чином примудряється перехоплювати і спалювати всі кораблі, що прямували вниз за течією, – от тільки як вони це роблять… навіть у повній темряві?!

Похід зупинився трохи вище за течією Дніпра. Вислали наперед розвідників – ті довкола фортеці нічого підозрілого не виявили. Якби походом керував не барський староста Бернард Претвич, а хтось інший, то низка чайок[39], ймовірно, попливла б до моря одразу ж після такого повідомлення. Однак пан староста вчинив по-іншому: наказав своїм воякам викорчувати (саме викорчувати, а не зрубати!) розкидистого дуба, зштовхнути його в ріку й відправити за течією.

Завбачливість Претвича виявилася дуже доречною: розвідники, що спостерігали за дрейфом дерева, із здивуванням помітили, що просто навпроти Іслам-Кермена стовбур… зненацька завмер на місці немов укопаний! Незабаром до дерева підпливло кілька човнів, і татари заходилися звільняти його розкидисті гілляки від якоїсь невидимої раніше перешкоди.

От тоді козаки й розгледіли, що дніпровське русло перегороджують потужні ланцюги, натягнуті в кілька рядів. Он як бусурмани суднам проходу не дають!..

На нинішній раді князі по черзі висловлювали пропозиції, як подолати хитру перешкоду. Одні наполягали на тому, щоб обійти Іслам-Кермен подалі зі сходу, перетягнувши за собою по суші чайки з усім вантажем. Інші схилялися до думки, що невелика частина їхнього загону повинна зав’язати бій з гарнізоном фортеці – тоді кримчаки не зуміють перешкодити основним силам прорвати ланцюгову загорожу…

На завершення слово взяв сам барський староста:

– Що ж, я вислухав панство, тепер прошу вислухати мене.

Із усіх учасників походу пан Претвич був, імовірно, далеко не найбільш родовитим, зате військового й навіть життєвого досвіду йому не бракувало! Тому всі присутні на раді князі ставилися до пана старости з належною повагою, слухалися його беззаперечно. От і зараз усі разом замовкли й озирнулися на Претвича, який почав викладати свій план дій:

– Отож, на моє скромне розуміння, ми можемо діяти набагато простіше. Неподалік звідси є невеликий лісочок, там цілком можна відшукати кілька підходящих дерев, з яких ми швидко спорудимо пристойний пліт із щоглою. Спустимо його на воду, навантажимо декількома лантухами з порохом, піднімемо вітрило й відправимо униз за течією.

Це необхідно зробити, ледь почне сутеніти. Пліт неодмінно наштовхнеться на ланцюги й зупиниться. На той час буде досить темно, тож татари напевно поплутають його з дубом[40] і почнуть обстрілювати. Ледь якесь ядро вдарить в один з порохових лантухів – той вибухне, після чого ланцюгова пастка навряд чи вціліє. Уночі бусурмани до ріки не сунуться – все одно нічого не видно… Отоді-то під покровом темряви наші чайки й пройдуть униз за течією від Аслан-міста. Без вітрил, на одних тільки веслах. Що скажете на це?

Князі загомоніли всі разом, одностайно захоплюючись хитрістю пана Претвича. Поступово відновивши порядок, барський староста продовжив:

– Що ж, радий, що моя пропозиція вам сподобалася. Тепер давайте дещо уточнимо. Отже, я хотів би, щоб на стромовину пліт з порохом вивели люди князя Вишневецького…

– А чому це людям Вишневецького така повага, а не моїм, наприклад?

Усі запитально подивились на князя Сангушка, який насмілився перервати самого очільника. Однак пан Претвич і оком не моргнув, а продовжував говорити спокійно, розмірено:

– Ти, князю, не в образу тобі це сказано, не квапся поперед батька в пекло. Якщо я вирішив доручити прорив загородження людям Вишневецького – отже, є міркування, що його загін впорається із цим найкраще, його люди більше для цього завдання підходять, ніж твої, Федоре Андрійовичу. У тебе воїни запеклі, випробувані. Я їх і в обороні, і в наступі бачив, тому ти нам, Федоре Андрійовичу, тили забезпеч. Хто краще твоїх вояків із цим упорається?

– Це правда! Вірно говориш, воїни в мене загартовані…

– Ну, от бачиш! А тепер звикайте всі: мене слухати уважно, не переривати – як я сказав, так тому й бути! Похід наш тільки-но розпочинається, ми ще нічого путящого зробити не встигли. Тож давайте-но для початку повз Аслан-місто проскочимо, фортецями турецькими прогуляємося, а вже після завершення нашого походу і славу ділити станемо. І до речі!..

Тут барський староста зробив значну паузу, здійняв угору відстовбурчений вказівний палець правої руки й мовив переконливо: