Старшини глузливо заусміхалися й перезирнулися між собою.
– Може, пан посол розтовкмачить козакам, в чому полягає їхня нечесність? – поспитав гетьман. – І чого це пан полковник Потоцький так на козаків губи квасить?
– Ви вдарили у спину шляхетним військам! – все ще бадьорився та розпускав пір'я пан посол. – Справжні лицарі б'ються лицем до лиця, а не нападають із засади в спину. Це нечесно!
В одну мить у залі вибухнув такий регіт, що пан посол не знав, де й подітися. Оглушений реготом, він довго не міг прийти до тями, тільки озирався навсібіч.
– Коли припекло та за живе взяло, то ляхи й про чесність згадали, – витираючи сльози, що набігли від сміху, сказав гетьман. – Але ж і потішили ви нас, пане посол!
– Це дикунський спосіб ведення війни, – не здавався посол, хоч і відчував, що пече раків. – Єгомосць пан полковник вимагає, щоб козаки воювали з ним лицем до лиця!
– Звалився пан полковник з копит і галасує про чесність! – вигукнув хтось із старшини. – А може, нас верне від пики пана полковника?
– Годі правити смаленого дуба! – різко сказав гетьман. – Передай своєму полковнику, що нам видніше, як з ним битися! На ворога не дивляться, де в нього лице. Його б'ють. З усіх боків! І в лице, і в потилицю! А коли панові заканудило, то хай втікає пошвидше в свою Річ Посполиту. Ми його сюди не кликали!
– Це все? – упалим голосом запитав посол.
– Ні, пане посол, це ще не все. Це тільки початок!
Пан Длотовський наче муху проковтнув.
– Пан посол не второпає, де двері? – глузливо запитав Остряниця. – Сотнику Хрущ!
– Слухаю, пане гетьмане! – підкотився низенький товстун Хрущ. – Ану, пане, повертай голоблі, бо не туди заїхав! Годі нам тут харки макогоники плести!
– Але пан полковник хоче дійти згоди з козаками мирним шляхом! – вигукнув Длотовський.
– Миру між козаками й панами не буде до Судного дня! – твердо мовив гетьман. – Урвався вам бас! Не віримо панським балачкам про мир, бо пани лише печені добрі!
– Але в такому разі єгомосць хоче знати, які претензії в козаків.
– Претензії такі: козаки бажають, щоби панство хутчіше забиралося з України і не заважало нам жити на свою руку!
Длотовський зробив останню спробу й у відчаї вигукнув:
– Але єгомосць не бажає війни!
– Відчув, що смаленим запахло? – глузливо гмикнув гетьман. – Коли припече, то пан полковник живосилом лізе в козацьку душу. Але й ми лій під чубами маємо. Твій пан бажає виграти час і врятуватися. То хай пан цього і в голову не поклада.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…“ на сторінці 24. Приємного читання.